Читать «Озма з країни Оз» онлайн - страница 16

— Атож, — погодився Тік-Так. — І для мене, бо як я пола-маюсь, то не знаю, хто міг би пола-го-дити мене, такий я склад-ний. Ви не можете й уя-вити, скільки в мені на-пха-но меха-нізмів.

— Я можу уявити, — запевнила Дороті.

— А тепер, — сказав Механічний Чоловік, — я мушу при-пини-ти гово-рити, бо почну знов думати, як нам утек-ти з ці-єї скелі.

1 повернувся боком, щоб йому не заважали думати.

— З усіх, кого я знала, найкраще вмів думати один Страхопуд, — сказала Дороті до Рудої Курки.

— Вигадуєш! — відрубала Біліна.

— Ні, це правда, — наполягала Дороті. — Я спіткала його в країні Оз, і він разом зі мною мандрував до міста Великого Чародія з Озу, щоб добути собі мозок, бо голова його була напхана самою соломою. Але мені здавалося, що й до того, як він одержав мозок, він думав не гірше.

— І ти хочеш, щоб я повірила в усю оту маячню про країну Оз? — спитала Біліна, очевидно, трохи сердита, — чи не через те, що їй траплялось мало кузьок.

— Яку маячню? — перепитала дівчинка, що саме докінчувала горіхи й родзинки.

— Ну, оті неймовірні вигадки, що ти розповідаєш про тварин, які вміють говорити, та про Страхопуда, який уміє думати.

— Вони там є, — запевнила Дороті, — бо я сама їх бачила.

— А я не вірю! — крикнула Курка, мотнувши головою.

— Це тому, що ти нічого не знаєш, — відказала дівчинка, трохи ображена мовою своєї приятельки Біліни.

— У кра-їні Оз, — зауважив Тік-Так, обернувшись до них, — мож-ли-ве все. Бо це чу-дес-на чарів-на країна.

— От бач, Біліно, а я що казала? — вигукнула Дороті. А потім повернулась до Механічного Чоловіка й спитала жадібно: — То ти знаєш країну Оз, Тік-Так?

— Ні, але я чув про неї, — відповів Мідний Чоловік, — бо її відо-крем-лює від нашої країни Ев тільки широка пустеля.

Дороті в захваті сплеснула руками.

— Яка я рада! — вигукнула вона. — Я просто щаслива, що мої давні друзі так недалеко. Той Страхопуд, про якого я тобі казала, Біліно, — Король країни Оз.

— Про-бачте. Він уже не Ко-роль, — озвався Тік-Так.

— Він був Королем тоді, коли я залишала країну Оз, — пояснила Дороті.

— Я знаю, — сказав Тік-Так, — але в кра-їні Оз була ре-во-люція, і Стра-хопуда ски-нула з тро-ну дів-чина-воїн на ім’я Гене-рал Джін-джара. А потім її ски-нула ма-ленька дів-чинка на ім’я Озма, що була за-кон-ною спад-коєм-ницею трону, і тепер вона пра-вить кра-їною під ім’ям Озми з Озу.

— Це для мене новина, — замислено мовила Дороті. — Але, мабуть, багато чого відбулося, відколи я залишила країну Оз. Мені цікаво, що сталося зі Страхопудом, і з Залізним Дроворубом, і з Левом-Боягузом. А ще цікаво, хто така ця дівчина Озма, бо я досі ніколи не чула про неї.

Але Тік-Так на це не відповів. Він знову відвернувся, щоб думати.

Дороті склала рештки їжі у відерце, щоб не змарнувати добрих харчів, а Руда Курка настільки забула про свою гідність, що почала видзьобувати розсипані крихти й ковтати їх досить жадібно, хоча недавно вдавала, ніби гребує тими стравами, що їх воліє їсти Дороті.

Тепер Тік-Так, підійшовши до них, церемонно вклонився.

— Будь-те лас-ка-ві йти за мною, — сказав він, — і я ви-ве-ду вас звід-си до міста Ев-на, де вам буде при-єм-ніше, й обо-роню вас від Коле-сунів.