Читать «Тайники розкриваються вночі» онлайн - страница 8

— Алло, я йду!

Юрій уже хотів обійти компанію, коли раптом почув:

— Ех, Інно, Інно! З якою швидкістю наша планетка мчить у чорних незвіданих далях космосу! Що значить проти цього наше миттєве життя і всілякі умовності, вигадані мурашками… — Чоловік хрипко розсміявся. — Плюньте на все… Поїхали!

Юнак не тільки згадав знайомі слова, а й упізнав голос Андрія.

Хлопця помітили. Розмова затихла.

— А ось і ваш міліціонер, — ущипливо пробурчав той, кого назвали Жором.

— Андрію! — неголосно покликав Юрій.

Кремезний чоловік розсміявся:

— Міліціонер! Це ж хімік Юрко, який крутиться навколо Сонця… Ах, чорт візьми! Казав же я тобі, хрещенику, що світ тісний, навіть для мурашок! Знайомтеся, чорт візьми! Оце Жор — музикант — великий і довгий. А це — Інна, Алла…

Ніхто, проте, не виявив бажання знайомитись. Інна силоміць взяла свою подругу під руку і повела парком. Андрій не відпускав юнака. Пішли услід за дівчатами.

Юрій помітив, що приятелі добре напідпитку. Музикант басив щось про ресторан «Горку», про зарозумілих дівчаток. Розмовляючи, він кумедно нахиляв голову, і кругла лисина весело блищала під ліхтарями. Андрій на всі теревені музиканта змахував рукою і сп'яніло запевняв, що, коли схоче, наб'є дівчатами свою дачу, як бочку оселедцями.

На розі набережної і Морської вулиці зупинилися. Десь тут подружки наймали куток. Стояли під яскравим ліхтарем, і Юрій роздивився випадкових знайомих. Алла гарненька, модно підфарбована, з великою копицею світлого волосся. Вона реготала з кожного слова Андрія. Інна мовби інша, хоч теж підфарбована і закопичена. У відповідь на жарти інженера тільки сумно поглядала. «Невже вони подруги? Не може бути! — майнуло в голові. — Певно, випадок звів їх на спільній квартирі».

Інна Юрію сподобалась. Не тільки граціозністю і приємною усмішкою, хвилював сумний і запитливий погляд очей, який ніби промовляв, що й вона в цій жадібній до веселощів і пригод Ялті почуває себе невесело, самотньо.

— Все, мурашко! — сказав Андрій, обіймаючи Аллу за плечі. — На добраніч. Завтра на цьому місці о п'ятій. Сімнадцять ноль-ноль. Прогулянка на глісері. Маршрут — на замовлення прекрасних дам… І ти, хіміку, приходь, — обернувся до юнака. — Кадри є?.. Неясно? Амазонка? Немає? Дрібниці. Подбаємо, мурашко, і про тебе. Ад'ю, місдам…

Він спробував галантно вклонитися і ледь не впав.

Алла, сміючись, схилилась у глибокому реверансі.

Юрій міцно потиснув руку Інні і, помітивши, що вона скривилася від болю, розгублено пробурмотів:

— Пробачте…

— Приходьте завтра, — тихо попросила дівчина.

Другого дня, близько п'ятої години, біля причалу загойдався на легких хвилях білий глісер. На набережній зібралося все товариство. У глісері сиділа незнайома дівчина — повненька, милолиця, теж з підфарбованими віями: чорні жирні риски від тушового олівця робили очі вузькими і неспокійними.

Вона грайливо простягла Юрієві руку.

— Галка.

У човні дівчина примостилася біля нього, закинувши ногу на ногу так, що коротке плаття відкривало сонцю, вітрові й поглядам її засмаглі стрункі ноги. Поки глісер відходив од причалу, дівчина невгамовно щебетала. Помітивши, що юнак не слухає її, ображено замовкла, почала демонстративно загравати з музикантом. Юрій перехопив іронічний погляд Інни.