Читать «Тайники розкриваються вночі» онлайн - страница 64

Тепер уже майора ніщо не тримало біля дверей начальства. Забувши, що обіцяв секретарці почекати її, вибіг з прийомної і радісно попрямував коридором.

«Не винний, не винний, не винний!» — кричали йому стіни, коридорна доріжка, двері кімнат, які він минав.

«Так ось який ви, громадянине Гармаш?! Палкий борець за справедливість?!» — обурювалась і раділа його душа.

Сповнений бентежних почуттів, уявляючи собі, який вигляд матиме Вовченко, що так пошився у дурні зі своїм «молодим кадром», майор вскочив у кімнату оперативників і, гостро зиркнувши на Юрія, сів за свій стіл.

До старшого оперативного уповноваженого поверталося життя, поверталися барви речей, пахучість повітря. Коли б зараз здибався із Ганною Іванівною, що напророчила йому таку удачу, він розцілував би цю засохлу, зморщену грушу, як свою першу любов!..

Гра стає відкритою

Юрій умовився зустрітися з Інною ввечері в Піонерському парку. Він уже двічі зірвав побачення і не міг пояснити цього, лише пробурмотів щось про термінову роботу. Інна була терпляча, здавалося, розуміла, що хлопець і справді не міг прийти, і подзвонила втрете.

— Але якщо й цього разу не прийдете… — мило пригрозила вона.

— Такого вже не станеться, — заприсягнувся лейтенант. — Запевняю…

— Ви й тоді обіцяли…

Хлопець замовк.

— У спорті дозволено три спроби, — пожартувала дівчина. — Розумієте, Юрію. Це у нас третя… спроба зустрітися… І остання…

— Я буду, — твердо повторив Гармаш.

— Я так скучила за вами, — ніжно прошепотіла Інна.

Юрій мало не поцілував трубку, в якій прошепотів любий голос. Оглянувся на товаришів, що сиділи за своїми столами, побачив зосереджене обличчя Дроздова, який щось писав, глянув на капітана Погосова, що ніби меланхолійно, а насправді дуже уважно перегортав сторінки якоїсь справи, і йому стало ніяково за свою хлоп'ячу ніжність у цій атмосфері діловитості, в службовому кабінеті, де вершилися долі людей і, здавалося, само повітря було сповнене відповідальності й строгості.

— До вечора, — тихо промовив у трубку і ще раз оглянувся, намагаючись вгадати, чи не зрозуміли товариші, що це не службова розмова.

Дроздов, як і раніше, скрипів пером. Гера Погосов підвів голову й задумливо втупився у стіну, потім знову нахилився над папкою й перегорнув сторінку.

Юрій заспокоївся і глянув на свого годинника. Пів на п'яту. Молодець Інна, що подзвонила наприкінці робочого дня. Зранку важко було б сказати, як складуться обставини. Правда, і в останню хвилину Вовченко може викликати й дати невідкладне доручення. Така вже неспокійна робота. Хоч, з іншого боку, він і не мусить відсиджувати в кабінеті цілий день, а може будь-якої хвилини податися, пославшись на справи. Ніхто не спинить його, ніхто, навіть Вовченко, не розпитуватиме, чому й куди він іде. Адже він полює на хижого звіра-злодія, і йому надано право самому вирішувати, як краще його спіймати. Проте Юрій і думати не смів, щоб хоча хвилину робочого дня використати в особистих потребах.