Читать «Тайники розкриваються вночі» онлайн - страница 32

Тепер усе сприймалося по-іншому. По дорозі з дому не раз скоса позирав на свої погони, розпрямляв плечі, карбував крок — адже не може офіцер міліції йти перевальцем, метляючи руками, наче хлопчисько.

— Лейтенант Юрій Гармаш прибув у ваше розпорядження! — усміхаючись, відрапортував він.

— Більше нічого не могли придумати?! — процідила дівчина.

— А що таке, Інно? — не зрозумів її.

— Гадаєте, я зможу йти з вами поруч? Наче злодійка, яку ведуть у міліцію!

— Інно! — розвів руками Юрій. — Ти ж культурна людина.

— Я вже сьогодні чула це від вашого колеги-сержанта. Бери таксі, поїдемо переодягнешся… Невже не розумієш, що це якось… — Інні забракло слів. — Ну, просто… не тонко з твого боку. На нас звертатимуть увагу. Я нічого не маю проти міліції, але…

Юрій розгублено знизав плечима.

— Інакше я негайно піду додому!

— Ну, коли ти загрожуєш, — юнак теж розсердився. — Діло твоє.

Кілька секунд не зводили одне з одного гнівних поглядів. Аж ось Інна відвела очі й мовчки рушила до парку. Юрій пішов поруч. Пробував жартувати, сказав, що Інна скидається на начальство, яке попереджало, що форму йому доведеться одягати дуже рідко, але дівчина не підтримувала розмови. Так піднялися сходами в парк, минули естрадний майданчик і опинилися біля «Рів'єри».

З бічної алеї вибігла молода жінка і, побачивши Юрія, кинулася до нього.

— Товаришу міліціонер! Вони його вб'ють! Благаю вас! У них ніж!

— Кого? Де?

— Хулігани. Образили мене, чоловіка. — Схопила лейтенанта за рукав і потягла за собою.

— Юро! — Інна не встигла крикнути жінці, що він зовсім не міліціонер, що він — інженер!

— Інночко, я зараз! — Юрій зник за поворотом алеї. Інна ошелешено дивилась услід.

Коли, тяжко віддихуючись, він повернувся, дівчина стояла на тому ж місці і з тим самим стривоженим і розгубленим виразом на обличчі.

— Втекли…

Тепер по губах Інни ковзнула посмішка.

— Адже ти звичайний хімік: колби, реторти, реакції, формули… Ну який з тебе міліціонер?

Владно взяла його під руку.

— Марш додому! — і хрипко засміялась чи то від радості, що Юрій повернувся живий і неушкоджений, чи від своєї несподіваної перемоги.

Впали сутінки. На зупинці таксі не було ні черги, ні машин.

— Не дочекаємось тут, — пробурчала Інна.

І немов заперечуючи їй, до бровки тротуару підкотився автомобіль із зеленим вогником. Водій відчинив дверцята.

— Будете їхати, товаришу лейтенант? Прошу.

— На Солом'янку.

— Будь ласка.

У цьому короткому діалозі, вірніше, у тоні розмови між водієм і Юрієм Інна, попри бажання, відчула добру чоловічу повагу водія до її супутника. Згадалася розповідь, яку вона чула в інституті, про недавню трагедію. Бандити вбили й пограбували таксиста. Невдовзі міліція впіймала злочинців. Коли це стало відомо, всі водії, минаючи регулювальників, гальмували і вітали міліцію, на мить підносячи руку до картуза…