Читать «Тайники розкриваються вночі» онлайн - страница 125

Так сталося і з Вовченком. Він зупинився біля вікна, нічого не бачачи за ним, скрушно похитав головою, відповідаючи якимось своїм думкам, і міцно стулив губи. Ні, він не шкодує за тим, що розкрив таємницю лже-Жукова. Чим більше розкрито таємниць, чим більше відкриється істини, нехай і дуже прикрої, тим менше буде трагедій, тим легше, ясніше житиметься на світі людям…

За годину, закінчивши невідкладні справи у відділі, підполковник викликав машину і поїхав до архіву переглянути документи часів війни…

* * *

— Ну от, Жуков Сергію, і починається у нас справжня розмова, — привітав валютника Вовченко, коли того привів конвоїр у кімнату оперативної частини. — Може, довга, а може, й коротка. Це вже як ви схочете. Але сьогодні всі крапки над «і» поставимо.

В’язень, не відповідаючи підполковникові, провів похмурим поглядом конвоїра, який вийшов за двері.

— Сідайте, — дозволив Вовченко.

Цього разу лже-Жуков був уже не в синьому літньому комбінезоні, а у ватянці і теплих штанях, як і всі ув'язнені, що працювали надворі. Він глянув на чисто вимиту, блискучу від олійної фарби підлогу, на свої чоботи і мокрий слід, який вони залишали, сів у кутку, підібгавши під стілець ноги.

— Закурюйте, — подав пачку сигарет Вовченко.

Валютник, весь вигляд якого ніби промовляв про те, що затія підполковника безглузда й марна, з подивом помітив, що Вовченко сьогодні хвилюється більше, ніж завжди.

У звичайній практиці поведінка злочинця й оперативного працівника має усталені і відомі обом риси. Оперативник прагне встановити і довести злочин, винуватець — приховати його або збити працівника розшуку з вірного сліду. Та вже коли все з'ясовано, доведено, справа пройшла через суд і злочинець відбуває покарання, оперативникові нема чого робити із своїм колишнім підопічним. Тому поведінка Вовченка з погляду валютника була більш ніж дивна, і ця особлива увага підполковника, незвичайна лінія поведінки не могла не тривожити.

Після минулої зустрічі з підполковником лже-Жуков довго не міг заспокоїтися. Вночі, лежачи на другому поверсі нар, він пригадував усі операції чорного ринку, в яких брав участь і які залишились невідомі міліції, і не міг зрозуміти, чому Вовченко добивається його справжнього прізвища і якою мірою це допоможе оперативникові розкрити його справжні зв'язки. Хоч як міркував валютник, завжди виходило, що Вовченко таки пошиється в дурні, але все одно тривога не відступала. Лаяв у думці підполковника, здавалося, ненавидів, як нікого досі, і не міг заспокоїтися.

Цей урівноважений, стриманий, з світлими очима й примруженим поглядом чоловік якось наче примушував мимоволі згадувати те, що, здавалося, навіки було поховано на споді душі, — молодість, війну, свою колишню сім'ю, інше життя, яке так нагло зламалося.

Ці спогади викликало ще й те, що валютник вперше по війні потрапив до Києва, відбував покарання поблизу міста і міг заздро спостерігати, як іншим приносять передачі, як про інших піклується знедолена родина, і тільки до нього, самотнього вовка, жодній живій душі, крім адміністрації та варти, немає ніякого діла…