Читать «Бог Світла» онлайн - страница 7

Ратрі нахилилася й зазирнула йому в очі.

— Ти нам потрібен, Саме, — промовила вона.

— Знаю, знаю. Це одвічна історія, як у тій стародавній приказці: хто везе, того й поганяють.

Але, кажучи це, він усміхався, й вона поцілувала його в чоло.

Тек підскочив у повітря і приземлився на ложе.

— Людство радіє, — мовив Будда.

Яма подав йому мантію, а Ратрі — пантофлі.

Аби прочуматись від супокою буття, що його не в змозі осягнути смертний, потрібен час. Отож Сам спав. Він бачив сни і вві сні когось гукав або просто скрикував. Їсти йому не хотілося; однак Яма підібрав йому тіло міцне і навдивовижу здорове, цілком здатне витримати психосоматичні зміни при переході в нього зі стану божественного.

Сам міг просиджувати годинами, непорушно дивлячись на камінець, зернину або листочок. І тоді його годі було вивести з задуми.

Яма вбачав у цьому небезпеку і радився з Ратрі й Теком.

— Недобре, що зараз Сам отак відгороджується від світу, — сказав він. — Я намагався І ним побалакати, але це однаково, що до вітровію волати. Самові нема вороття до його попереднього стану. Але він робить спроби і марнує зусилля.

— Може, ти не так тлумачиш його спроби? — висловив здогад Тек.

— Що ти хочеш цим сказати?

— Бачиш, як він споглядає зернину, яку поклав перед собою? Придивись, які зморшки в кутиках його очей.

— Ну то й що?

— Він мружить очі. Хіба зір йому погіршав?

— Ні.

— Тоді чому він мружить очі?

— Від зусиль дослідити зернину.

— Дослідити? Це не той Шлях, що його він проповідував. А проте він таки досліджує. Але дивиться на предмет, не заглиблюючись у медитацію, не шукаючи в об’єкті того, що веде до вивільнення суб’єкта. Далебі.

— Що ж він тоді робить?

— Протилежне цьому.

— Тобто?

— Він вивчає зернину, обмірковуючи її шляхи та форми існування, і таким чином силкується прив’язати себе до життя. У тому, що в ній закладено, Сам шукає приводу для свого подальшого існування. Він знов і знов намагається загорнутися в серпанок Майї — ілюзії світу.

— Гадаю, слова твої слушні, Теку, — озвалася Ратрі. — Як ми можемо підсобити йому в його намаганні?

— Не знаю напевне, пані.

Яма кивнув головою, його темне волосся зблиснуло в променях сонця, що просоталися крізь вузьку щілину в критій галереї.

— Ти вказав мені пальцем на те, чого я недобачав, — визнав він. — Сам вернувся ще не повною мірою, дарма що має людське тіло, ходить, як люди, на двох ногах і розмовляє так само, як ми. Проте його думки все ще для нас недосяжні.

— Що ж нам робити? — знов озвалася Ратрі.

— Поводи його на довгі прогулянки по околицях, — порадив Яма. — Погодуй ласощами, розворуши йому душу поезією та співами. Роздобудь хмільного питва — тут, у монастирі, такого немає. Вдягни його в шовкові барвисті шати. Приведи двох-трьох повій. Вкинь його знову у вир життя. Тільки так можна розірвати пута його божественного існування. Який же я недоріка, що не здогадався про це раніш…