Читать «Бог Світла» онлайн - страница 2

Він пильнував за молитовною машиною, а тим часом гігантський лотос, що його він прилаштував на монастирському даху, невтомно обертався у своєму гнізді.

Дрібний дощик падав на монастир, на рухливий лотос і на джунглі, що підступали до підніжжя гір. Протягом шести днів Яма послав до Золотої Хмари чимало кіловат-годин молитов, але обрана ним місцина вберегла його від підслуховування Згори. Він стиха прикликав божеств родючості, найуславленіших серед нині сущих, заклинаючи їх найвідомішими їхніми Атрибутами.

Перекоти грому розляглись у відповідь на його благання, і мавпочка, що допомагала йому, захихотіла.

— Чи молитви шли, чи прокльони, а користь із них однакова, ясновельможний Ямо, — пояснила вона. — Себто ніякої.

— І тобі знадобилось аж сімнадцять перевтілень, аби осягнути цю істину? — мовив Яма. — Тоді ясно, чому ти й досі животієш у мавпячій подобі.

— Зовсім не тому, — заперечила мавпочка на ім’я Тек. — Хоча моє вигнання було не таким мальовничим видовищем, як твоє, але всі мої злигодні — лише через злостивість отієї…

— Годі! — гримнув Яма й повернувся до мавпочки спиною.

Тек збагнув, що, мабуть, торкнувся болючого місця в душі у Ями. Намагаючись знайти іншу тему для розмови, він метнувся до вікна, вистрибнув на широке підвіконня й задивився в небо.

— На заході розрив у хмарній запоні, — сповістив він.

Яма наблизився, простежив за напрямком Текового погляду, насупився і кивнув.

— Еге ж. Лишайся на своєму місці і підказуй мені, — звелів він, прямуючи до пульта керування машиною. Лотос нагорі перестав обертатися, а тоді повернув пелюстки до ясної проталини в небі.

— Чудово, — мовив Яма. — До нас ідуть сигнали.

Його рука рухалась по окремій контрольній панелі, то натискаючи на всілякі перемикачі, то регулюючи дві шкали водночас.

А в підземеллі під ними, у печерних келіях монастиря, почувши сигнал, заходилися готуватись до прийому гостя.

— Хмари знову змикаються! — вигукнув Тек.

— Тепер нам байдуже, — відповів Яма. — Ми вже вивудили нашу рибину. Вона йде з Нірвани прямісінько в лотос.

Знов розляглись перекоти грому, з небес линув дощ і застукотів по лотосу, наче град. Голубі блискавки зміїлися й сичали над вершинами гір.

Яма натиснув на останній перемикач.

— Як гадаєте, він не проти буде знов опинитись у тілесній оболонці? — спитав Тек.

— Ану гайда банани чистити чотирма лапами!

Тек вирішив сприйняти це як дозвіл бути вільним і гайнув з кімнати, полишивши Яму зачиняти машину. Він проскакав коридором, а тоді вниз широкими сходами. Діставшись до сходового майданчика, він зупинився, почувши голоси й човгання сандалій: хтось ішов сюди з бічної зали.

Тек не вагаючись видерся на стіну, чіпляючись за різьблення з зображеннями пантер і слонів. Піднявшись на сволок, він пірнув у глибоку тінь і, причаївшись, став чекати. Через прохід під аркою зайшли два ченці в темних мантіях.

— Чому для них вона не розчистила небо? — спитав один.

Другий, старший і кремезніший, стенув плечима: