Читать «Чорний лабіринт» онлайн - страница 212

Починало смеркати, коли зупинився на Марієнплаці. Купка американських туристів позадирала голови, роздивляючись восьмидесятиметрову башту міської ратуші. Згори на них падав мелодійний передзвін курантів. Під самими хмарами маленькі фігурки рицарів виходили на герць. Молодий пикатий німчик, мабуть гід, показував на них пальцем і розповідай щось про князівський рід Турн унд Таксисів. Після турніру з башти випливли пастухи й пастушки і закружляли в танці. Механічне дійство закінчилось, гід запросив американців до машини.

Андрій пішов по Кауфінгерштрасе. Торгова артерія Мюнхена вже наділа неонові прикраси. Вулиця скидалася на повію, що дешевими брязкальцями намагається прикрити своє потворне тіло. Піраміди битої цегли, вкриті кіптявою пожеж, скелети будинків то тут, то там визирали з-за рекламних щитів пепсі-коли та чуїнгаму. Попереду здіймалися вежі Фрауенкірхен. Над ними курився туман. Він поволі осідав на будинки, на брук і асфальт панелі. Від нього віяло холодом засніжених гір.

Андрій глибше засунув у кишені руки, поворушив задубілими плечима, але від того не стало тепліше.

Надвечір вулиця пожвавлювалася. Косяками плавали нею якісь панки з обличчями давно не битих шулерів, у зелених мішкуватих піджаках з блискучим, ніби навакшена халява, волоссям, клерки американських фірм, всілякі міс і місіс, що ніби зійшли із сторінок модних журналів. Вони гули, мов оси, чужі, непривітні. — їм не було ніякого діла до Андрія. Вони навіть не помічали його. Здоровенний поліцай на розі лише на мить зупинив на ньому підозріливий погляд. Та хіба тільки його не помічають на цій вулиці. Ось у світлі вітрини повзає по панелі літній чоловік. Він малює на асфальті морду фокстер'єра, сподіваючись, що хазяйка пса кине йому кілька центів. Марне сподівання. Жінка захопилася фліртом з офіцериком, їй не до того.