Читать «Зоряні крила» онлайн - страница 9

Юрій нервував. Він переходив від групи до групи, потім вертався до кабіни, щоб знову підійти до Валенса. Марченко, вже зовсім готовий і зодягнений, підійшов до нього несподівано.

— Ну, Юрію Борисовичу, бажайте, — сказав він, усміхаючись і простягаючи Крайнєву руку.

Юрій без слів потис руку і відійшов. Обоє вони були схвильовані, але на Марченкові це нітрохи не позначалося. Широка посмішка його відкривала великі міцні зуби. Весь він, засмаглий, атлетично збудований, здавалося, і не міг хвилюватися.

Підійшов Валенс. Сказав кілька слів про обережність, помовчав трохи і відійшов.

Марченко, весело усміхаючись, вліз у кабіну. Він засунув за собою дашок, і сонячний відблиск загорівся на плексигласі. Юрій сів на траву. Чекання ставало нестерпним.

Пропелер обернувся один раз, наче нехотя, і раптом перетворився на прозорий диск. Потім гудіння його піднялося на два тони вище і стало нагадувати сирену.

Літак помалу рушив з місця і, пружно погойдуючись на товстих шинах коліс, поїхав по зеленому полю аеродрому. Він біг проти вітру, набираючи швидкість.

Усмішка зникла з губ Крайнєва. Обличчя його посіріло. На його думку, літак піднімався надто довго.

В ту мить машина зробила невеличкий стрибок і повисла у повітрі.

— Відірвався, — похмуро, наче інформуючи, сказав Валенс.

Тепер літак уже йшов над лісом, завертаючи до аеродрому. Він важко і поволі, набирав висоту, літаючи широкими кругами. На висоті в дві тисячі метрів Марченко мав включити реактивний двигун. Юрій чекав на цей момент, нетерпляче покусуючи травинку.

Валенс сів поруч із ним. Він теж не відриваючись стежив за польотом.

Несподівано Юрій згадав свою останню зустріч з Ціолковським. Вони вдвох перевіряли проект цього літака. Ціолковський радів і хвилювався. В його дивовижно молодих очах відбивався справжній захват. Він зробив тільки два зауваження до проекту ї попросив повідомити про день першого польоту. Він хотів подивитися, як літатимуть машини Юрія Крайнєва.

Зараз ЮК-9 піднявся у повітря, а Ціолковського немає, і ніколи вже великий вчений не побачить, що творить його учень.

Ця думка кольнула невиразним болем, але Юрій відразу ж забув про неї — літак вже набрав потрібної висоти і летів по прямій.

Валенс устав з трави. Крайнєв підвівся слідом за ним. Машинально він узяв директора за руку нижче плеча і застиг у такій позі.

Зараз літак було видно, як невеличкий темний хрест на тлі ясносинього весняного неба.

Раптом Юрій здригнувся і стис руку Валенса. Той поморщився, але не встиг сказати нічого. Машина збільшила швидкість. Зараз вона просто перекреслювала небо, залишаючи в синяві ледве помітний слід.

На аеродром донісся протяжний свист. Літак пролетів над аеродромом і зник за лісами. Якийсь час ще чути було свист, потім він віддалився і нарешті зовсім затих.

Валенс попросив Крайнєва відпустити його руку і більше не пробувати свою силу на руках знайомих. Юрій, ніяково посміхнувшись, випустив. «Ну і сила в нього в руках», подумав Валенс, розминаючи затерплі пальці.