Читать «Зоряні крила» онлайн - страница 259

— Одержав я листа від Михайла Петровича Полоза, — сказав Валенс, дивлячись на креслення, розгорнуті перед Крайнєвим. — У нього багато новин. Ти тільки не падай непритомний від несподіванки: Віра Михайлівна Соколова у партизанському загоні Ковпака. Як це тобі подобається?

Крайнєв зразу збагнути цих слів не міг, настільки вони були нежданими.

— Хто? — перепитав він.

— Віра Михайлівна Соколова.

— Після того, що сталося? Після того фото? Значить, це все була тільки провокація?

— Не знаю, що це таке було, — відповів Валенс, — але перед нами зараз стоїть завдання — написати їй характеристику.

— Що ж ми напишемо?

— От і я сам думаю — що ж ми напишемо?

— Від цієї характеристики, може, залежатиме все її життя.

— Може, і так.

— Що ж ми будемо писати? Ми ж нічогісінько про всю ту історію не знаємо.

— А нас про неї і не запитують. Треба написати про те, що знаємо.

— Можна, я зараз сяду і напишу чернетку?

— Ти? — трохи здивувався Валенс.

— Так, я.

— Пиши.

Крайнєв сів до столу. Він почав писати швидко і впевнено, ні над чим не замислюючись. Два аркуші паперу вкрилися рівними рядками твердо виписаних, крайнєвських літер. Написав, перечитав написане і підписався.

— От, прошу, — сказав він до Валенса, який з інтересом стежив за цією роботою. — Підпис мій можна закреслити, а можна і не закреслювати, це вже залежить від ситуації.

— Побачимо, — відповів директор і взявся читати.

Прочитав, опустив на стіл аркуші і замислився на мить.

— Таку характеристику для вступу у партію давати можна, — нарешті сказав він. — Смілива ти і необережна людина. Адже тут все ніби в тумані, нічого зрозуміти не можна. І ці старі креслення до фашистів потрапили, і відозву вона підписала, а ти так пишеш, ніби вона найчесніша людина в світі.

— Я в цьому переконаний.

— Це я бачу.

— А що ти їй напишеш?

— Те ж, що і ти написав. Я теж не вірю, що могла зрадити така людина, як Соколова. А інакше кому ж тоді можна вірити? Тільки собі самому чи і собі вірити не можна? Для чого ж ми тоді людей в комуністичному дусі виховуємо?

— Ти говориш так, ніби не мене, а себе самого переконати хочеш, — засміявся Крайнєв.

— Так, якоюсь мірою ти маєш рацію. І мені зараз трохи соромно. Що це таке? Що я, не вірю їй чи відповідальності боюся?

— Бо ти директор інституту, а я людина безвідповідальна, — знову весело засміявся Крайнєв. — І годі про Соколову, тут все ясно, скоро вона знову буде з нами. Як там вона, жива, здорова? Що Полоз пише?

— Він часто до Ковпака в партизанський загін літає. Пише, що дуже була поранена Віра Михайлівна. Хотів її з партизанського загону на Велику землю вивезти — не погодилася, каже, тепер партизанити буде.

— Правильно зробила, — вирішив Крайнєв. — Дивись, який мотор для нас готують, на Марс летіти можна.

І обидва схилилися над широкими полотнами креслень.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ

Здорово в'ївся гітлерівцям у печінки Сидір Ковпак. Майже вся поліська північ України тепер була окупована гітлерівцями тільки формально, а насправді ніхто з них у поліські села і носа не наважувався показати. З'явилися цілі райони, де взагалі жодного німця не бувало. У багатьох селах фашиста теж давненько не бачили — страшно було гітлерівцям потикатися у партизанський край.