Читать «В погоні за Привидом» онлайн - страница 63

— Ти чого мене хапаєш? — здивувався він. — Од поїзда я відстав — це вірно. Шлунок, розумієш, схопило раптом… А поїзд пішов. Доганяти тепер треба.

— Гаразд, досить тобі корчити дурня! — все ще не випускаючи Темірбека з рук, промовив Малиновкін, хоча в голосі його вже не було попередньої впевненості.

— Вірно наче каже чоловік, — заступився за Темірбека другий залізничник. — Я — помічник колійного майстра Рахманов. Знаю Темірбека трохи. Він справді кондуктором їздить. А те, що від поїзда відстав, — то за це йому і без вас всиплють. Попросився він до Великого Кургана підвезти — я і взяв його, як знайому людину.

— А ви самі хто ж такі будете? — суворо звернувся до Малиновкіна сержант.

Малиновкін мовчки подав йому своє посвідчення. Сержант уважно прочитав його і повернув лейтенантові, приклавши руку до козирка.

До дрезини підійшов начальник станції.

— В чому тут справа у вас? — спитав він, хмурячись і суворо поглядаючи на сержанта.

— Бачите, — обернувся до нього Малиновкін, відпустивши, нарешті, Темірбека, — цей чоловік утік з поїзда при дуже підозрілих обставинах.

— Як — утік? — закричав Темірбек, витріщивши очі. — Що він таке говорить, товаришу начальник? Я відстав. Нехай мене до головного кондуктора відправлять, до товариша Бейсамбаєва. Все йому поясню!

— Ну гаразд, — вирішив раптом Малиновкін. — Сідайте, поїдемо! Розберемося у всьому на місці. Можемо ми поїхати зараз у Великий Курган, товаришу начальник станції?

— Доїдете спочатку до Абайська, а коли поїзд Шатрова прибуде у Великий Курган, вас теж туди пропустять.

— Включайте мотор, товаришу Рахманов, — хитнув Малиновкін помічникові колійного майстра і сів на лавку дрезини поруч з Темірбеком.

«Грець його зна, цього Темірбека, — думав він дорогою, коли дрезина викотилась уже за межі станції, — може, цей йолоп і справді просто так відстав од поїзда?..»

Темірбек тимчасом цілком заспокоївся і навіть, здається, почав куняти.

А дрезина набрала такої швидкості, що не поступилася б, мабуть, і перед пасажирським поїздом. Вона йшла тепер по крутому насипу, біля підніжжя якого ріс досить густий чагарник.

— До Абайської залишається кілометрів півтора-два, — промовив Рахманов. — Он за тим горбом буде за круглення колії і одразу станція з'явиться.

Тільки-но він сказав це, як Темірбек несподіваним, різким рухом зштовхнув Малиновкіна з дрезини так сильно, що лейтенант клубком скотився під укіс. Рахманов злякано здригнувся і квапливо схопився на ноги, але Темірбек так спритно зіпхнув і його слідом за Малиновкіним, що він навіть крикнути не встиг.

Проїхавши ще трохи в напрямі до Абайської, Темірбек зменшив хід дрезини і сам зіскочив під укіс залізничного полотна, на другий бік його.

Рахманов скотився по піщаному насипу вдало, майже нічого не пошкодивши собі. Але Малиновкін лежав під укосом нерухомо — падаючи, він дуже вдарився головою об пікетний стовпчик і втратив свідомість. Побачивши, що лейтенант у важкому стані, Рахманов негайно кинувся до нього на допомогу. Він обережно підняв голову Малиновкіна і носовою хусточкою витер кров з його лоба.