Читать «В погоні за Привидом» онлайн - страница 6

— Так, так! — схвально хитнув головою генерал. — А давай однак пригадаємо дещо і про самого Привида. Адже він спеціалізувався, здається, по країнах Сходу?

— Так, — відповів Осипов, перебираючи в думці все відоме йому про Привида. — Середня Азія, Близький і Середній Схід йому добре відомі.

— Значить, він цілком міг би видати себе і за спеціаліста історика — знавця Сходу? — швидко спитав Саблін, уточнюючи неясну думку, що несподівано виникла.

— Думаю, що так, — погодився Осипов, зразу ж зрозумівши значення запитання. — Працюючи свого часу в «Інтеллідженс сервіс», Привид брав участь у різних археологічних експедиціях в Ірані і Афганістані. Цікавився він, звичайно, не стільки розкопками давнини, скільки військовими укріпленнями на радянсько-іранському і радянсько-афганському кордонах. Він також вважається знавцем багатьох східних мов: тюркських і іранських. Російською володіє досконало.

— Видно, що цьому Привиду не дають спокою лаври полковника Лоуренса! — посміхнувся Саблін.

— Не без того, мабуть. Коли він працював на англійців, вони його навіть другим Лоуренсом величали. А він в один і той же час працював і на них, і на німецьких фашистів, і ще на когось.

— Легше, мабуть, сказати, на кого він не працював, ніж називати тих, на кого працював… — засміявся Саблін. — Чи відома його справжня національність?

Полковник Осипов знизав плечима:

— Якщо судити з прізвищ, які він мав у свій час, то це справжній космополіт. Прізвище Крістоф, під яким він був один час відомий, могло б свідчити про його англійське або американське походження. Але потім він змінив стільки всяких німецьких, французьких і італійських прізвищ, що й сам, мабуть, всіх не пам'ятає. Тільки шпигунська кличка Привид залишилася за ним і досі.

— У нас він був, здається, в 1943 році? — запитав Саблін і почав перебирати в думці всіх своїх співробітників, яким можна було б доручити єдиноборство з таким небезпечним противником.

— Так, під час війни, — підтвердив Осипов, пригадуючи, скільки безсонних ночей коштували йому розшуки Привида в ті роки. — Він тоді працював на АБВЕР — фашистську військову розвідку, і йому, на жаль, вдалося втекти від нас безкарно, хоч ми вже напали на його слід. Він і тоді був майже в тих самих місцях, що й тепер. Уторованою стежкою йде. Може, і знайомство де з ким завів там ще в той час…

— Все може бути, — замислено сказав Саблін. — Ну, а Мухтаров, значить, повинен був передати цьому Привиду нову рацію і залишитись в його розпорядженні?

— Так, якщо тільки Привид і Жанбаєв одна і та ж сама особа, — ухильно відповів Осипов.

— Ну, а ще що вдалося розгадати?

— Вдалося розгадати систему шифрів: старого, на якому Жанбаєв, можливо, ще веде поки що зв'язок, і нового, який Мухтаров мав передати йому під час зустрічі. Дозвольте доповісти про це трохи пізніше? Гадаю також, що Мухтаров потрібний Привиду як досвідчений радіотехнік. З'явитися до Привида Мухтаров, мабуть, повинен був під тими документами, які ми знайшли у нього під час обшуку. Ось вони.