Читать «В погоні за Привидом» онлайн - страница 30

Ніколи не відчував майор Єршов великої любові до нічного світила, але тепер, подивившись на небо, пожалкував, що на ньому, немає місяця: золотисті піщинки Млечної Путі не в силі були освітити землю. Чагарник білолізника, в заростях якого ховався Привид, поринув у густій темряві.

Вже більш ніж п'ять хвилин ходив майор вздовж дороги, а з кущів не чутно було жодного звуку. Та ось в кущах засвітився ліхтарик, і стало ясно, що там хтось є і, мабуть, оглядає рацію, вмонтовану в кожух мотоцикла. А втім, про це теж можна було тільки здогадуватися — майор не міг стежити за ворогом, щоб не виказати себе.

Єршову здавалося, що минуло вже дуже багато часу, коли нарешті з чагарника пролунав голос Жанбаєва:

— Значить, кодувати будемо по «Ворону»? Правильно я це зрозумів?

Голос у Привида був високий, звучний, без найменшого акценту.

— Так точно, — поспішно відповів Єршов.

— Робота ваша по монтажу рації мене влаштовує, — продовжував Жанбаєв, і, судячи з того, що голос його стало краще чути, Єршов зрозумів, що він вийшов з гущавини чагарника. — А те, що я не показуюсь вам, хай вас не бентежить — такий стиль моєї роботи. Ну, а тепер ідіть назад пішки, дорогий колего… Таїре Олександровичу, — додав Жанбаєв з неприємним смішком. — Адже так, здається?

— Так точно.

— Повертайтесь до Аскара Джандербекова, а зв'язок зі мною будете тримати по своїй рації. Сеанси призначаю о дванадцятій годині ночі. Може, я не зможу інколи вести передачу, але ви включайтесь щодня і будьте на прийомі не менш як півгодини. Вам усе ясно?

— Все.

— Розмову вестимемо за новим кодом. Мій позивний — «Френд», ваш — «Комрад». Довжина хвилі — десять і тринадцять сотих. Завдання вам таке: дізнавайтесь по можливості детальніше, які вантажі йдуть зі станції Перевальської на будівельну ділянку залізниці. Не намагайтесь тільки підкупити Аскара і його двоюрідного брата Темірбека. Це небезпечно: можете провалити всю справу. Вам усе ясно, Мухтаров?

— Так точно.

— Ну, тоді до побачення!

Чути було, як зашелестіли гілки, — видно, Жанбаєв викочував з кущів свій мотоцикл. Потім пролунав скрекіт мотора. Мотоцикл попрацював трохи на холостому ходу, потім Жанбаєв увімкнув швидкість і поїхав кудись в поле, не вмикаючи світла, бо дорогу, мабуть, він раніше завчив.

Єршов постояв ще трохи, зважуючи все те, що зараз оце відбулося, і подумав невесело:

«А я, як і раніше, знаю про нього рівно стільки ж, скільки знав до цього. Навіть обличчя не бачив…»

Але тут же він втішився: «Привид, мабуть, перевіряв мене всі ці дні, спостерігаючи за мною, і, напевно, знайшов тепер за можливе довірити дещо. Можна сподіватися, що з часом він стане відвертішим…»

Ідучи в Перевальськ курною дорогою, Єршов раз у раз повертався до одного й того ж питання: що цікавить Жанбаєва на будівництві залізниці? Але навіть приблизної відповіді поки що не було.