Читать «В погоні за Привидом» онлайн - страница 13

Сусідами їхніми по купе були дві літні пенсіонерки. Хоча жінки ці мали найбезневинніший вигляд, для Єршова і Малиновкіна вони виявилися досить небезпечними попутницями; обидві були дуже допитливі і без кінця про щось запитували. Щоб хоч частково стримати їх допитливість, Малиновкін, що відрекомендувався телеграфістом, почав віртуозно демонструвати їм свою техніку, вистукуючи з неймовірною швидкістю тут же складені тексти. Від шуму, здійнятого цим ентузіастом телеграфної справи, старенькі спочатку затуляли вуха, а потім знайшли собі в коридорі більш підхожих співбесідників.

Використовуючи цю обставину, розвідники могли розмовляти без перешкод. Єршов, правда, вважав більш розсудливим не говорити про свою роботу, але Малиновкін не міг втриматися і час від часу все запитував про яку-небудь дрібницю. А найбільше його цікавив сам Єршов.

— Заздрю я вам, Андрію Миколайовичу, — пошепки говорив він, дивлячись скоса на двері купе. — Ловко ви в Прибалтиці фашистських шпигунів накрили. У нас у військовій школі на основі вашого досвіду навіть спеціальні заняття провадилися…

Майору доводилося зупиняти захопленого лейтенанта.

— Забороняю вам зараз і надалі на ці теми розмовляти, — з докором хитав він головою. — А що стосується справи з телевізійним шпигунством, то його розплутав не я, а Астахов. От вже хто справді талант!

— Більше не буду про це, Андрію Миколайовичу, — обіцяв Малиновкін, благальними очима дивлячись на Єршова. — Але й ви допомогли Астахову цю справу розплутати. Хіба це не правда? І про вас особисто розповідають, як ви… Ну гаразд, все! Більше про це ні слова.

У Куйбишеві, на превелике задоволення Малиновкіна, старенькі, нарешті, «вивантажились». Вони тепло розпрощалися із своїми попутниками, подякували за компанію і попросили у Єршова-Мухтарова його алма-атинську адресу, щоб заїхати як-небудь до нього за фруктами, які він так розхвалював усю дорогу.

Звільнені місця зразу ж зайняли двоє молодих людей у залізничній формі. На кітелі одного з них були погони техніка-лейтенанта.

— Далеко їдете, молоді люди? — запитав їх Єршов.

— Далеко, аж до Перевальська, — відповів хлопець без погонів.

— До Перевальська? — вигукнув Малиновкін. — І нам туди ж — попутники, значить!

— А ви чого туди, якщо не секрет? — знову спитав Єршов.

— На роботу. Заробітки там добрі на будівництві залізниці, — посміхаючись, відповів той же хлопець.

Другий, з погонами техніка-лейтенанта, сердито подивився на нього.

— Гаразд, досить рвача вдавати!.. Паровозники ми, — пояснив він. — Я — машиніст, а це мій помічник. Працювали раніше на вітці Куйбишев — Гідробуд. А зараз на новій будові вже другий рік. З відпустки повертаємось.

— Ми взагалі завжди там, де найважче, — все тим же насмішкуватим тоном зауважив помічник машиніста. — Це я не від себе: я його слова повторюю! — кивнув він на машиніста. — Мене переважно заробіток приваблює.

— А ви знаєте, молодий чоловіче, як це по-науковому називається? — раптом сердито промовив Малиновкін, і обличчя його стало незвично суворим. — Цинізмом!

— Та ви що, всерйоз його слова сприйняли? — засоромлено посміхнувся машиніст. — Він просто вдає дурня. Думаєте, я його умовляв, щоб він зі мною в Середню Азію поїхав? І не думав навіть — сам причепився. А щодо заробітків — то ми на Гідробуді ще більше заробляли.