Читать «Там, де поховано Адель...» онлайн - страница 14

За спиною хряснули дверцята машини. І нерви Сахна нарешті не витримали — він поточився і мішком упав на землю неподалік свіжозакопаної могили.

Оклигав від того, що Марина, плачучи, ляскала його по щоках. Очі не звикли до темряви, тому Сахно бачив лиш її обриси над собою і чув схлипування. Спираючись на лікті, він підвівся, потім сів. Світло від фар тепер ударило просто в очі, і темрява відступила остаточно. Згадавши миттю, що сталося, він зрозумів, що сидить зараз спиною до могили, і озирнутися його не примусять навіть тортури. Хіба існують у світі тортури, страшніші за ті, що він їх пережив за один вечір?

— Що… ми наробили? — руки Марини обвили його шию. — Що тепер? Буде тепер що?

Сахно важко звівся на рівні ноги, ступнув два кроки не озираючись, хоча зробити це несподівано захотілося. Він відчув себе людиною на залізничному пероні, яку так і тягне кинутися під поїзд, що з гуркотом пролітає мимо, і лише якісь суто природні інстинкти стримують від цього фатального кроку.

— Більше нічого не буде, — він не впізнавав свого голосу. — Поїхали додому. Як би там не було, діємо за планом. Іншого виходу я не бачу. Ти розумна, можеш придумати щось інше.

— Я дурна. Ми дурні обоє.

— А не так давно ти була дуже розумецькою. Підеш шукати Алель? Чи, може, розкопаємо отой горбик і подивимося…

— Припини-и-и! — її кулачки замолотили по його грудях. — Замовкни, за-мов-кни! Поїхали, поїхали, геть звідси!

У машині Марина беззвучно плакала. Сахно якось байдуже проминув знайому вже даішну будку. Якби його навіть і зупинили, він би точно наддав газу. З цілковитою апатією, що охопила його після того, як фари висвітили дбайливо закопану могилу, боротися було несила, влаштувати перегони з сиренами — оце б його потішило, відволікло, а що далі — хоч трава не рости, тепер йому на все начхати з Лаврської дзвіниці.

— Завези мене додому.

— Навіщо?

— Ми ж граємо далі, дурню, — Марина говорила крізь сльози. — Не треба, щоб я в тебе лишалася сьогодні… Та й потім ще якийсь час ми не повинні бачитися… Ти ж сам казав…

— Казав — значить, зроблю. Але найближчі години ані я, ані ти не зможемо лишитися на самоті. Передсвітом, поки всі ще спатимуть. завезу. І мовчи.

Сахно зупинив машину біля першого-ліпшого нічного магазину і купив пляшку горілки. Вдома, одразу з порога, завів Марину за руку до спальні, приніс два кухлі — найперше, що попалося під руку на кухні, і мовчки налив собі і їй. Вона випила навхильці, і в три прийоми вони спорожнили півлітрівку. Затим, навіть не роздягнувшись і не роззувшись, поринули у забуття — Сахно на своєму боці ліжка, а Марина калачиком на місці Аделі.

А вранці Сахно, блідий та змучений, — адже усю ніч мотався містом у пошуках психічно неврівноваженої дружини, — прийшов нарешті в міліцію…