Читать «Там, де поховано Адель...» онлайн - страница 11

Щоб відволіктися та налаштуватися до справи, яку доводиться робити вперше, Сахно повернувся до ями і близько сорока хвилин порався біля неї, розширяючи і поглиблюючи. Нарешті, коли краї сягнули йому трошки вище грудей, він викинув лопату нагору і, крекчучи, виліз сам. Якийсь час він стояв нерухомо, курив, дивився на зорі і гнав від себе спогади про Адель. Як вони вдвох поїхали на весілля до його брата в Кременчук, спізнилися на поїзд через те, що затриматися в ліжку, і мусили добиратися електричками, передрімуючи уривками на різних станціях. Як посварилися через те, що вона не випускала його дивитися на парад Першого травня в чорнобильський рік. Як після весілля на їхньому ліжку спало разом з ними покотом шестеро впоперек, поклавши ноги на стільці. Як вона не розуміла його радості з приводу того, що Горбачова тримають майже під арештом, і тицяла пальцем у екран, доводячи, що ці одутлі пики за столом набагато гірші за «батька» остогидлої йому перебудови. Як вони серйозно обговорювали варіант із усиновленням дитини після її візиту до лікаря. Як вони…

Сахно викинув другу цигарку, не викуривши навіть половини. Досить. До біса спогади, ще жаліти її почнеш. Він вдихнув лісового повітря, з присвистом видихнув і рішуче підійшов до того місця, де чекала на свою долю його дружина.

Аделі не було.

4

— Хто це говорить?

— Яка тобі різниця? Як я розумію, тебе це не повинно цікавити. Ти вбив свою дружину і закопав її у лісі. Міліція, думаю, від цієї справи ще не втомилася, чотири дні лиш минуло. І я можу їм допомогти.

— Припиніть дурні жарти! До речі, телефон прослуховує міліція, Адель може подзвонити і…

— З могили, яку ти викопав для неї, падлюко? Слухай уважно: я можу привести лягавих до того місця, де ти вбив її, вони знайдуть бички від твого «честерфілда», сліди, що ти позалишав, а інструменти, за які ти тримався поганими своїми лаписьками, я підкину їм на закуску. Далі будемо дурника клеїти? Кладу трубку, а ти подумай.

— Алло! Алло! Алло, туди твою… Алло!

Сахно випив третю чарку горілки, і Марина люто вдарила його по руці.

— Припини бухати, ідіоте!

— Дай мені спокій!

— Спокій тобі? Спокій? Н-на!

Від по-чоловічому сильного ляпаса в нього труснулася голова.

— Ах, ти..!

— Ану, сядь! Сядь! І не кричи, нас добре чути твоїм цікавим сусідам!

— От сама і не…

— Заткни пельку, кажу!

Сахно не пам’ятав, як доїхав додому. Знав тільки, що якесь шосте почуття стримувало його від того, аби не влаштувати на трасі шалене авторалі. Пам’ятав тільки обличчя Марини, коли він ввалився до кімнати, і своє теж пам’ятає — у дзеркалі передпокою.