Читать «Таємниця козацького скарбу» онлайн - страница 62

— Ти — Бодя? Здоров, Бодю!

Майстренко відразу розкусив цього типа — з усього маху дзвінко ляснув по долоні своєю. Галку гість легко підхопив на руки, аби цмокнути в щоку. Це не сподобалось Футболові — ступив наперед, зашипів лиховісно. Довелося Данилові з Богданом його заспокоювати.

Потому Михайло Вороненко по черзі привітався з усіма, скинув краватку, піджак, і сказав:

— Ну, хлоп’ята-дівчата-страуси, ви просто супер! Ви довели нам з Миколою, що історія про скарби — не казка й не кіно. Просто, виявляється, ми колись не там копали. Тому особисто від мене за те, що втілили мою давню мрію — приз. Запрошую в Карпати. На мою базу відпочинку. Данило, Богдан, Галка і Льонька з друзями запрошуються туди на цілий місяць. Якщо витримають, звичайно.

— Витримають! — відповів за всіх дід Гайдамака. — Куди дінуться! Зі старої могили вилізли, то і в горах не пропадуть! Може, там теж скарб викопають — наприклад, золото Олекси Довбуша!

— У-ух! — вихопилося в Данька. — Це ж клас!

— До речі, про золото, — сказав Вороненко. — Ви хоч уявляєте, що тепер ви й самі розбагатіли? Там же золота — на кілька мільйонів.

— О-ох! — тепер захоплено видихнув Богдан, і тут-таки випалив: — І все це — нам?

Решта не стримались — вибухла щирим реготом від такого наївного припущення. А Вороненко, навпаки, знову зробився серйозним.

— Мільйонером, Бодю, ти ще станеш. Це нескладно насправді, треба тільки натхненно працювати, і все. Але на четверту частину знайденого скарбу ви всі маєте законне право.

— І скільки на ніс виходить? Багато? — вже по-діловому запитав місцевий ватажок.

— Ще тільки почали оцінювати. Але, думаю, вам усім стане з головою! — усміхнувся Лановий-старший.

— Ви скажіть краще, — допитувався Льонька, — чи за ці гроші можна буде в маєтку полковника Лиховія ремонт нормальний зробити? Щоб туди музей наш із часом переїхав, дорогу туди від міста прокласти, те, се…

— Оце так молодця! — крекнув дід Гайдамака. — Оце в мене внучок, отак мислить!

Вороненко геть по-хлопчачому почухав носа.

— Я, звісно, довідки наведу. Тільки боюся, що лише твоєї частини, як кажуть у математиці, четвертини від чвертки, на це, може, й не стане.

— Чому це четвертина! — щиро обурився Данило, — Вважайте — половина! Бо гроші сьогодні є, завтра нема. А козацький маєток — окраса містечка. Я теж приєднаюся, нехай наведуть там за наші з Льончиком гроші лад, зроблять з нього цяцю. Люди приїжджатимуть, фотографуватимуться на тлі козацького маєтку. Може, й кіно тут знімати будуть. Хіба погано?

— Класнючо! — підтримала Галка. — Я теж хочу свою премію на таке віддати.

— Ну, раз таке діло, — зам’явся Богдан Майстренко. — Ви не той, не думайте, наче мені шкода чи що… Просто коли пошук скарбів — така вигідна справа, давайте, може, далі їх пошукаємо? Я б цілий такий загін створив… Чи клуб, чи гурток… Було б чим корисним зайнятися…

Вороненко з Лановим знову перезирнулися.

— Бач, як усе обертається, — промовив Вороненко. — Взагалі ідея хороша. Треба мені різні довідки навести, як краще все організувати. Ну, а поки було б непогано ближче познайомитись. Ніщо так не зближує, як футбол. Ви як?