Читать «Далекий простір» онлайн

Дизайнер обкладинки Сергій Ткачов

Колажі Надії Величко

Свобода українського литовця Ярослава Мельника

На початку інтелектуально й емоційно замулених 80-х рр. минулого століття він зчинив у літературній Україні цунамі, щоб не сказати простіше – рейвах. То був досить дивний і, поза всяким сумнівом, сміливий меседж, як на той ідеологічно похмурий час. Живучи посеред своїх поліських лісів і боліт, відірваний від «принад» столичних багатошарових «тусовок», він «замахнувся»… на метафору в поезії тогочасного покоління українських романтиків.

Замахнувся – бо заговорив не тодішньою єдиною – езоповою – мовою справжньої літератури, а заговорив словами, приступними для кожного, навіть для того, хто далекий від літературного процесу. Він осмілів так, що його критичні інвективи вилилися майже в ультиматум. Мовляв, читач (читай і розумій: тодішнє суспільство) зараз перебуває в тому критичному стані, що потребує не метафор, а сповідальності. Роз-ка-зу-ва-но-сті, сказати би.

Можливо, автор теорії «сповідальності» в українській літературі так і залишився б «примітивом» для «эстетствующих» критиків, коли б тодішнє казарменне радянське суспільство не захлинулося у справжній – не поетичній – сповідальності історичних та художніх текстів репресованих, депортованих, замордованих, невинно знеславлених чи поспіхом прощених громадян колишнього СРСР.

І може, тільки тоді (у всякому разі, мені) стало зрозуміло, про потребу якої сповідальності йшлося для Ярослава Мельника. Для мене стало очевидним, що клич до «сповідальності» у творчості – це був клич до Правди і Знань про самих себе, не відкидаючи при цьому ні метафори, ні образу загалом.

Суто людська (життєва) історія Я. Мельника, надовго замкнута німим радянським часом, також дає ключ до розуміння отої його упертої наполегливості в дискусії про «сповідальників» і «метафористів». Він дитя батьків-бранців радянського ГУЛАГу, що вже само по собі означало тавро від народження, а отже, необхідність своєрідної метафори для означення всього того, про що не можна тоді було казати вголос чи прочитати у книжках тодішніх літературних генералів. І його письменницький шлях – шлях від українського селища Смига на Рівненщині до паризьких видавництв через литовське громадянство – якнайточніший GPS для будь-якого совісного митця з українським корінням. Незалежно від часу.