Читать «Ірка Хортиця — надніпрянська відьма» онлайн - страница 2

Під гуркіт і блискіт старого тазка та бризки курячої побовтюхи Ірка впала через ґанок і стала рачки. Коліна її опинилися на мокрій ганчірці, а долоні й лікті боляче вперлися в цемент сходів. Посудина, кілька разів стрімко перекинувшись у повітрі, приземлилася точнісінько на худий Ірчин задок, що стримів над сходами. Та так і лишилася, зар-раза!

На якусь мить Ірка завмерла, потім повільно повернула голову. Тихенько застогнала від болю в забитих руках, а ще більше — від образи.

— Прямо таз на тазі, — пробелькотіла вона й різким рухом скинула миску.

Та грюкнула об цегляну стіну й урешті-решт упала в траву, а з будинку залунав старечий голос:

— Яринко, ти шо там таке виробляєш, бісова ти дівка?!

Покректуючи, Ірка звелася на ноги. Швиденько лизнула садно на долоні, обернулася, засмучено розглядаючи позаду свої джинси — тепер доведеться прати.

Відкинувши набік фіранку, на порозі з’явилася бабуся. Вона глянула на забруднену Ірку, курячий корм на сходах, тазок, що валявся в траві, й гнівно ляснула себе по колінах:

— Ну шо за дитина! Це ж не дитина, це ж кара Господня! Курям дать — і того не подужа. Нє, ну як це ти такого наробила?

— Та ти ж сама сто разів казала, що на нашому ґанку вбитися можна! — огризнулась Ірка й переконливо тицьнула в ґанок носком кросівка.

Бабуся на мить розгубилася. Ґанок і справді був аж надто високий. Переступаючи його, вона постійно буркотіла, що не завадило б його спиляти. Якось вона навіть була покликала сусіда-теслю, але потім довго лаялася, обзиваючи його куркульською пикою й погрожуючи написати скаргу до податкової інспекції. Сусід був непитущий і не хотів працювати за бабусину вишневу наливку. А по-сусідському теж допомогти не згодився. Сусіди взагалі не дуже-то й хотіли допомагати бабусі. Та, якщо чесно, їх і не можна було за це звинувачувати.

— Так я ж стара! — оговталася тим часом бабуся. — Мені он скільки годів! А ти молода, маєш через ґанок козою стрибати, а не каракатицею лазити.

— Козою нехай усякі кози й стрибають! — пробуркотіла Ірка й послинила подряпину на лікті. Подряпина запекла.

— Поогризайся, поогризайся мені, — пригрозила бабуся й розважливо примружила очі, оглядаючи розкиданий корм. — Ти, Яринко, нову їду курям не роби, цю собери. По кутках зішкрябай, сміття повиймай, і квит.

— Ага, зараз-з-з! Теж мені попелюшку знайшла — дрівець на місяць наперед нарубай, на рік кави намели. Витягни з-під хвостів сто трояндових кущів.

Дочекавшись, доки бабуся пошвендяла собі назад у будинок, Ірка нашвидкуруч зібрала в тазок найбільшу купу розсипаного корму, додала трохи свіжого й потягла його до курей.

Вона намагалася не дивитись на яблуню, на вулицю також, хоча й знала, що ані гігантського кота, ані моторошного собаки вона там уже не побачить. Аж ось на доріжці в глибині саду почулися чиїсь тихі кроки. Руки в дівчини затремтіли, корм у тазку загрозливо сколихнувся. Ні ж бо, годі тремтіти! Ірка широко замахнулася мискою. Хто б там не був — зараз він своє отримає!

Між деревами промайнула вдягнена в джинсову сорочку постать, і з-за рогу вийшла Тетянка. І спинилася.