Читать «Ірка Хортиця — надніпрянська відьма» онлайн - страница 19

— Інші учениці? — розгублено перепитала Ірка.

Те, що розповідала Рада, видавалося неймовірним, неможливим, але водночас звучало так просто, так буденно. Так переконливо.

— Звісно, адже ти не одна-єдина молода відьмочка, яку нам пощастило пригріти в стінах нашої школи. Хоча з іншими ти побачишся не так швидко, — обличчя Ради Сергіївни стало стурбованим. — Поки що нам доведеться затриматись тут. Твої вороги чудово знають, де ти. У будинку ти перебуваєш під захистом, але доки не навчишся хоча б найпростішим прийомам, виходити на вулицю тобі не можна!

— Ніяким прийомам я не навчуся! — заперечила Ірка. — Годі всяку фігню молоти! — Ірці було вже не до етикету. — Відьом не існує! А навіть якщо й існують, то я вам не відьма! Я ніколи нічого такого відьмацького не робила! На дах не літала, з пітонами в зоопарку не розмовляла…

— Дитятко начиталося «Гаррі Поттера», — гмукнув Аристарх.

— Іро, невже ти гадаєш, що коли ти відьма, то варто тобі наморщити носика — і все — відразу іскри полетять? — розсміялася Рада. — Відьмацтво — це, у першу чергу, знання! Рецепти магічних декоктів, уміння відводити очі, знання замовлянь. Тобі ще треба довго вчитися…

— Тобто будь-хто може вивчити замовляння й стати відьмою, — перервала Ірка. — От ви їх і вчіть, а від мене відчепіться.

— Вивчити може будь-хто, — м’яко виправила її Рада Сергіївна. — А от зробити — тільки відьма. Хочеш — можемо перевірити.

Рада витягла з кишені широкої спідниці пластикову баночку, схожу на косметичну. Там справді був крем. Вона нашвидкуруч намазала собі зап’ястки, натерла шию. Потім до баночки потягся Аристарх. Нарешті Рада поставила її перед Іркою. Та з острахом зазирнула всередину.

— Намазуй, намазуй, не бійся, — підбадьорила її директриса.

Ірка засунула в баночку пальця. Крем легким шаром ліг на зап’ястки й шию, та відразу немов розтанув.

— А тепер заплющуй очі, — наказала Рада.

Ірка заплющила. Їй було лячно, але чим швидше вона й ця божевільна парочка переконаються, що ніяких відьомських задатків вона не має, тим швидше відчепляться.

Ірка почекала із заплющеними очима якусь хвилину. Нічого не сталося.

— Ну що, переконалися? — зухвало запитала вона.

— Ми-то переконалися, — гмукнула Рада майже біля самого Ірчиного вушка.

Щось м’яко стукнуло Ірку по голові. Дівча швиденько розплющило очі. Вона продовжувала сидіти, підібгавши ноги, але вже не на підлозі, а під самісінькою стелею, впершись у неї головою. Ірка секунду вивчала люстру, що теліпалася поруч, потім швидко глянула вниз. Сподівання, що, поки вона була із заплющеними очима, Аристарх якимось дивним чином посадив її на шафу, відразу розвіялись. Під Іркою нічого не було. Вона сиділа в повітрі! Повільно й обережно дівчинка спробувала випрямити ноги — нічого не змінилося. Вона й далі висіла в повітрі.

— Захочеш полетіти чи спуститися — просто подумай про це, — сказала Рада, літаючи поруч.

— Давайте сюди, — помахав їм знизу Аристарх, і Рада обережно ковзнула до нього.