Читать «Ірка Хортиця — надніпрянська відьма» онлайн - страница 139

Ірка скочила на знайдену в коморі облізлу підлогову щітку й умить зморщила личко — шкарупка скалкувата ручка дерла її багатостраждальні долоні. Нахнюплена Тетянка простягнула їй два згорнутих у трубочку аркуші паперу.

— Нікуди! — ще раз безапеляційно повторило дівча. — Що б там не сталося. Пам’ятай: ти ще не відьма. — Ірка пригнулась до ручки щітки й вилетіла крізь виламані двері.

Тетянка кинулась до вікна. Богдан втрачав сили. Він ще продовжував метушитися між піщаним і земляним велетами, але його меч був уже не такий верткий. І літав здухач важко, болісно, ривками.

Тетянка стривожено глянула в дзеркало. Там корчився від болю другий хлопчак. Плече Богдана було неприродно вивернуте — щойно на Ірчиному подвір’ї велети торохнули його двійника об дерево.

А за парканом уже підводилося, розпрямляло плечі третє чудовисько — з гілля та листя. Відьми, піднімаючи його, тріумфально заверещали…

Раптом золотоволоса красуня Віка замахала руками й скрикнула:

— Драпають! Подивіться, вони драпають!

Роблені позадирали голови. І справді, прямісінько над ними в повітрі висіла стара щітка, на якій сиділа Ірка. А за спиною в Ірки… була Тетянка!

Навіть сама Тетянка, яка чудово знала, що там, в Ірки за спиною — всього-на-всього морок, а вона справжня — тут, стоїть біля вікна, навіть вона відчула себе незатишно. Проте роблені зраділи.

— Хортиця вивозить подружку! — заверещала Алла. — Хапайте їх!

— Куди?! — страшно гаркнула Оксана Тарасівна. — Дурепи, вас обманюють! Дівча в будинку! Піднімайте велета, піднімайте!

Але роблені не послухались. Їхній дар, їхній єдиний шанс вислизав з-під носа. Відьми кинулись до мітел. Дерев’яний велетень упав і розсипався безладною купою листя й гілля.

По крутій дузі Ірка мчала навколо будинку. Роблені летіли за нею.

Стелла й Оксана Тарасівна, що зненацька залишилися без усіх своїх роблених, розгубились. Вони спробували скерувати обох велетів до будинку. Але поодинці не могли як слід із ними впоратись. Големи безглуздо микалися туди-сюди. Зморений здухач налетів на них з подвійною силою.

Природжені вирішили переключитись на одного велетня. Піщаний голем розсипався, заваливши піском картопляні грядки. Проте його земляний побратим попрямував до ґанку. Здійнявши меч, здухач полетів йому назустріч. Клинок уп’явся в товсту велетову шию! Зрубана голова впала з плечей! Безголовий тулуб застиг…

Обличчя сплячого Богдана переможно спалахнуло! Цієї ж миті земляна рука сіпнулась і величезна долоня безголового велета увігнала здухача в землю!

Хлопчак у дзеркалі страшно закричав!

Ірка, що на повній швидкості мчала довкола будинку, почула цей крик. Вона пригальмувала лише на секунду, лише на мить — але й цього було досить! Зграя роблених наздогнала й оточила її. Дівчатка на мітлах, бабуськи на віниках — Ірка заметушилась, намагаючись вирватися з оточення. Але відьом було багато, вони були скрізь — згори, знизу, зусібіч. Їхнє кільце стискалось навколо Ірки, змушуючи її опуститися на землю.