Читать «Ірка Хортиця — надніпрянська відьма» онлайн - страница 134

Ірка сумно зітхнула й попленталась на переговори.

— А можна, щоб ваші роблені не кружляли над головою? — не привітавшись, зажадала вона у відьом, що чекали на неї. — Дратують!

Стелла хихикнула:

— Та вони знають! Тому й крутяться!

— Віддай дар! Віддай! Віддай! — зимовою хуртовиною завили голоси відьом, карусель довкола будинку прискорилась, вона оберталася швидше й швидше… Миготіли мітли, розвівалося волосся, і навіть Ірці здавалось, що під нею починає пливти земля, а Тетянка дрібно тремтіла, і її очі сповнювалися божевіллям.

— Дівчатка наполягають, — посміхнулась Оксана Тарасівна. — Ваше становище зовсім безвихідне.

— А ваше — безвхідне, — намагалась триматися Ірка. — Ми не можемо вийти, а ви не можете увійти.

— На старій автостоянці ти теж гадала, що ніхто не пройде крізь твій захист, — погрозливо сказала Оксана Тарасівна. — І чим усе скінчилося?

— Нічим гарним, — покладливо погодилась Ірка. — Ваші почали битись на смерть. Он, фізіономії ще й досі подряпані, — вона кивнула на Віку, котра саме пролітала повз них. Лялькове личко красуні псувала багряна смуга.

— Наші дівчатка сильно розгнівалися на вас. І вони все ще сподіваються, що одна з них одержить дар, — сказала Оксана Тарасівна, — Ми теж на вас розізлилися. І ми не дозволимо твоїй подрузі стати справжньою відьмою.

— Та що ж це вийде? — підхопила Стелла. — Ми з Оксанкою терпіти друг друга не можемо, а ви — відьми-подружки: одна природжена, інша — обдарована. Ще чого доброго власних роблених наштампуєте… Ні, ти нам і одна — як кость у горлі, не можна, щоб вас дві було!

— Є простий вихід: потоваришуйте! — запропонувала Ірка. — І нас буде дві на дві.

— Агов, ти, шмаркачко, дорослих баб не вчи! — вереснула Стелла. — Ти ба, вчить нас як жити! Мала ще!

— Лишилося тільки два дні, — Оксана Тарасівна подивилася на годинник і зморщилася. — Менше. Півтора. За цей час твоя подруга має померти. У тебе є вибір. Ти можеш і далі її захищати. Тоді загине і вона, і ти, і всі дорогі тобі люди.

— І кота твого теж задушимо, — додала Стелла.

У відповідь на дереві грізно засичав кіт.

— Або ти можеш убити її сама, — завершила Оксана Тарасівна. — Природній відьмі не потрібен чужий дар. Якщо вбивцею стане природжена, то сила, яка визріває у твоїй подрузі, просто розвіється в повітрі.

— А якщо сама боїшся, то проведи когось із нас, — швидко запропонувала Стелла.

— Тітоньки, ну що ви таке мелете? — приголомшена Ірка ледь могла говорити. — Ви голівками недавно ні об що боляче не грюкались?

— Ірко, нехай, — бліда, мов крейда, Тетянка стояла поруч. Вона міцно пригасла руки до грудей, у її широко розплющених очах застиг жах і рішучість. — Вони мають рацію. Ти не мусиш мене захищати. Лише сама загинеш. Я сама в усьому винна…

Ірка застогнала:

— Тетянко, я дурепа! Я сама не знаю, як могла тобі таке бовкнути! Ну вибач мені! Ти ні в чому не винна! Ну не верзи дурниць! Ти думаєш, якщо в мене дурний язик, то я що, і вбити тебе дозволю? Я не зрадниця!

Тетянка захитала головою:

— Я теж! Я вийду до них. Ніхто не має страждати через мене.