Читать «Аномальна зона» онлайн - страница 14

Зловивши себе на тому, що минуле знову дає про себе знати, Шамрай одним ковтком допив каву, пульнув пластиковим стаканчиком у смiтник i рiшуче повернувся до себе в кабiнет, аби негайно завантажити голову чимось не надто корисним, проте необхiдним. Наприклад, пiдiбрати хоча б пунктирну iнформацiю про Народницький та Овруцький райони.

Отже, що ми тут маємо… У Народичах та околицях навiть до аварiї мешкало не дуже багато народу. Пiсля квiтня 1986 року i по нинiшнiй день тут лишилося менше десяти тисяч осiб. I це за офiцiйними даними: за двадцять з копiйками рокiв кiлькiсть населення у районi скоротилася бiльш як у два рази. На одному квадратному кiлометрi не завжди живу людину зустрiнеш.

Сусiднiй, Овруцький район з центром у стародавньому, згаданому, здається, ще в «Повiстi минулих лiт» Овручi, хоч i знаходиться географiчно поруч, але, як говориться, поряд iз сусiдом не стоїть. Хоча обидва райони вважаються постраждалими i в обох провели вiдселення, Овруцький район територiально бiльший. До того ж з роботою тут, навiть при тому, що регiон нiбито небагатий, справа значно краща. Хоча звiдти i звiдти народ поволi втiкає. Хiба от з Народницького — активнiше.

Все це цiкавило Шамрая лише з однiєю метою: з’ясувати для себе, до якої саме адмiнiстративної одиницi належить аномальна зона в селi Пiдлiсному i, вiдповiдно, куди звертатися, коли виникне така необхiднiсть, за офiцiйною пiдтримкою. Загалом, контактiв iз державними осередками влади Вiктор намагався уникати. Проте в даному випадку, якщо йдеться не просто про геопатогенну зону в покинутому селi, а й про факти зникнення в нiй людей, контакту з державними установами точно не вдасться оминути. Так чи так дiзнаються i почнуть з’ясовувати стосунки, котрi, як правило, зводяться до однiєї формули: «Навiщо було ото таке писать?» Тому краще передбачити можливi ситуацiї i завдати удару першим.

У практицi Шамрая був випадок: якось черговий божевiльний уфолог-аматор прибiг у редакцiю з доказами про те, що в селi, десь у Коростишевському районi, регулярно приземляється НЛО. Клюнувши на це, Вiктор швиденько змайстрував текст, вказавши назву населеного пункту, згаданого як база iнопланетян на Житомирщинi. Та за кiлька днiв йому почали обривати телефон обуренi представники Радомишльської районної ради. Обидва райони, як i в цьому випадку, були сусiдами. Радомишляни вимагали спростувати брехливу iнформацiю: виявляється, цей населений пункт формально пiдпорядкований їхньому районовi, i нема там нiяких iнопланетян. З телебачення також замучили — покажiть та покажiть. Пiд тиском цих обставин редакцiя дала спростування: база НЛО, мовляв, була в згаданому мiсцi колись, кiлька рокiв тому, i тепер, вiдповiдно до декотрих даних, облюбувала собi iнше мiсце в iншому районi. Словом, десь у такому ключi.

Пiсля того випадку автори мусили дотримуватись граничної обережностi у справах географiї. Особливо ж, коли це стосується не глобусу земної кулi, а територiї рiдного краю: постiйнi спростування почнуть пiдривати довiру до «Неймовiрних фактiв». А значить, власники втратять до проекту iнтерес i з часом його закриють, а своїм стабiльним матерiальним статусом були задоволенi всi працiвники, включаючи прибиральниць. Так i не знайшовши однозначної вiдповiдi на своє питання в iнтернетi, Вiктор вирiшив остаточно перевiрити все на мiсцi. Хотiв навiть попросити Тамару Томiлiну скласти їм завтра компанiю. Навiть набрав залишений нею номер мобiльника. Абонент знаходився поза зоною досяжностi.