Читать «Аномальна зона» онлайн - страница 134

— Згодна, якби не її генiальна брехня, не викрили б iнший, повiрте менi, ще страшнiший злочин. За який всiх буде покарано, — Кiра промовляла так i розумiла: зараз вона говорить у лунку порожнечу.

— Як ви плануєте дiяти? Викриєте брехуху? — поцiкавився Шамрай. — Ви готовi заарештувати того, як його… Акулу Ковалевського? Чи може, охоронця його?

— Брехнi в цiй iсторiї досить, — сказала Березовська. — Брехати не буду. Затримати їх вдасться лише на пiдставi Тамариних свiдчень.

— Ви зможете мене захистити? — вкотре запитала дiвчина.

— Нi. Кажу ж — досить брехнi. Вашi свiдчення, звичайно, допоможуть, та бiльше доказiв немає. З можливостями Ковалевського його ще до Нового року, максимум — до Рiздва випустять на пiдписку. Охороняти вас, як важливого свiдка, нiхто не буде. Гарантiї безпеки немає. Говоритиму правду: ви, Тамаро, ризикуєте життям, давши свiдчення, бiльше, нiж не даючи жодних i продовжуючи грати у втрату пам’ятi. Але якщо ви дасте свiдчення, ми всi разом принаймнi спробуємо дiстати Акулу Дена… покарати його…

— Тодi можете заарештувати мене за те, що iмiтую амнезiю i вигадала казку про аномальну зону! — Тома не дала їй договорити. — Я знаю, хто вбив Григорiя. Ви це знаєте. Тiльки знання не врятує вiд смертi мене, Кiро Антонiвно. Я мовчатиму. Слова не скажу. Нiкого не бачила, нiчого не чула.

Березовська сiла поруч з дiвчиною, незграбно обняла її за плечi, вiдчула, як вони здригаються, вiдчула страх, зрозумiла його ще глибше.

— Гаразд. Нехай так. Як хочеш, — до горла раптом пiдступив глевкий ком. — Але… Але я хочу… можу щось для тебе зробити…

— Що саме? — Тамара пiдняла на жiнку блискучi вiд слiз очi.

— Поки поживи тут. Зi мною. Ну… поки… Тут, у мене, тебе не чiпатимуть… Я так думаю…

I Кiра Березовська, некрасива сорокарiчна самотня жiнка, припинила нарештi стримуватися: рвучко обняла Тамару, притисла її голову до своїх грудей, зовсiм не соромлячись Вiктора обняла мiцнiше, притулила до макiвки поцiлунок тонкими сухими губами.

Якби Кiрi пощастило вийти замiж у вiсiмнадцять рокiв i народити дiвчинку, тепер Тамара цiлком могла б бути її донькою.

Частина 4

ЗАХИСТ БРАЖНИКА

Пiд Новий рiк вперше за кiлька рокiв випав снiг.

Справжнiй, як колись: товстий бiлий м’який шар на землi, хрускiт приморожених снiжинок пiд пiдошвами, призабуте морозяне пощипування щiк та носа. Вiн протримався до Рiздва, яке Сергiй теж зустрiчав удома, в тихому родинному колi, i Люда не стрималась, нагадала йому: в «убивчому» вiддiлi новорiчнi, рiздвянi, взагалi — будь-якi свята були найгарячiшою порою, коли реєструвалося по кiлька насильницьких злочинiв за нiч, бiльшiсть iз яких — наслiдок п’яних непорозумiнь.

Уперше за майже двадцять рокiв Бражник зустрiчав свята вдома i точно знав, що його не висмикнуть на черговий труп.

Куля пройшла навилiт, зачепила лише м’якi тканини, крiм втрати кровi — жодних серйозних пошкоджень, тому рана швидко затягувалася. Рiзкi рухи Сергiй мiг робити вже пiсля Рiздва, i пiд Водохреще пiзно ввечерi вийшов з дому.

Дружинi сказав — повернеться за годину чи пiвтори, щойно впорається. Люда не запитала, куди, бо знала — вже не на службу, а значить, усе буде в порядку. До лютого чоловiк обiцяв сидiти вдома, потiм можливi варiанти. Вже дзвонили кiлька разiв: тихий вiдхiд опера на вiдпочинок був таки бiльш стратегiчною, нiж чиєюсь особистою потребою. Тому начальник розшуку зробив кiлька дзвiнкiв, i вiдставному сищику вже готовi були запропонувати бiльш спокiйну роботу в структурi, якої не торкнулася фiнансова криза. Навпаки, дала можливiсть залучати до роботи професiйнi кадри.