Читать «Аномальна зона» онлайн - страница 111

— Хто знає, — Бражник стенув плечима i поморщився — поранений бiк заболiв. — Може, так насправдi й було. За що Колi бабки платили?

— За мiлiцейське прикриття. Теоретично всiх, хто їде в зону, фiксують. Данi про них доповiдають по iнстанцiях. Там же купа порушень можлива, сама розумiєш… А Пузир їхнього джипа не помiчав. Ще з напарником своїм дещицею лiвого приробiтку дiлився. Чому цiй братвi не простiше було десь закопувати трупи, а звозити їх у мертве село i скидати там до купи, поняття не маю.

— Я теж, до речi. Тiльки ж…

— Та знаю, знаю, тебе в курс справ глибоко не вводили. Думаю, подробиць ми однаково не тепер дiзнаємось. Але ось таким чином рiк протягнули. Потiм Коля дiзнається з преси, яку сам же передплачує тещi: Пiдлiсне — аномальна зона. Навiть кореспондентiв туди понесло. Вiн, звичайно, маякнув про небезпеку. А йому: нехай поки так буде, нову точку треба шукати. Якби не випадок з дiдом Сумчатовим, якби не потреба термiново утилiзувати його труп, не наткнулися б могильники та Шамрай один на одного. Далi…

— Знаю, — жестом зупинив Бражник. — Вiрнiше, не знаю, а здогадуюсь. Коля в курсi, що тут — аномальна зона. Зникнути журналiст не повинен, це не хворий на голову дiдок. Але треба спробувати обставити все, мов по писаному. Ним же, Шамраєм, писаному. Не знаю, де могильники роздобули потрiбний препарат, хай слiдство займається, роботи там до наступної Паски, якщо не далi. Та вони шандарахнули Вiтю шокером, вкотили йому укол, ще й по кумполу приголубили. Потiм Пузир зiграв, наче Шамрай з повiтря виринув. А машину вони заховали. Потiм продадуть або на запчастини пустять — у цiєї братiї навряд чи щось пропаде.

— Помилка, — клацнула пальцями Кiра. — Все ж таки машину вони втопили. Кiнцi в воду.

— Ну i нехай, — безболiсно визнав свiй прорахунок Бражник. — Суть не в тому. Ясно, що Вiтя колись до тями прийде. За цей час могильникiв слiд прохолоне. Знайдуть трупи — погано. Тому потрiбна пожежа, хороша. Так що не в одних нас, Кiро Антонiвно, були напряги з часом. А тут ще я намалювався на обрiї, Коля i маякнув своїм: проблеми. Вiрно?

— Десь так. Кажу ж тобi — я на допитi Пузиря присутньою не була. В цiлому вгадав.

— Для чого вони хотiли мене гасити? Адже зникнення мента небезпечнiше за зникнення журналюги.

— Коли вже могильники, як ти їх називаєш, почали спiвати пiд протокол, хтось пояснив: головне — спалити хату i трупи з нею. Чому в мертвому селi бiля спаленої хати вбили працiвника мiлiцiї — загадка, яку довго нiхто не зможе розгадати. Ну, скаже Вiктор про труп у льосi. Чий труп? Хто його привiз? Чи один там був труп? На кого взагалi нарвався капiтан Бражник? Якого чорта лисого вiн, тобто ти, шукав у Пiдлiсному? Бачиш, запитань без вiдповiдей було б дуже багато. Ти поламав їм усю малину. Пузир, до речi, все це бачив. Зрозумiв — рудий його точно здасть. Набрався нахабства i пiшов на зачистку сам. Так, принаймнi, менi розказували. Так що все…