Читать «Повний місяць» онлайн - страница 171

Високий тут же опинився там, де Ігор стояв ще секунду тому. Не наскочив — стрибнув, приземлився на всі чотири, явно з наміром навалити на жертву масою. Сам не чекав, що промахнеться. Наступна його атака могла б стати успішнішою. Вовк, не соромлячись волати на все горло, перекотився колобком ще раз. Та другим стрибком ворог усе ж таки міг досягнути мети. Лише коротка мить — ось реальний виграш Ігоря в часі.

— А–А–А–А–А–А!!!

Кричав Теплий. Його ніби враз підмінили. Або пройшов до тями, або повернулася злоба, яку збирав увесь час, поки Левченко тримав його та ситуацію в цілому під своїм контролем. Чи просто дійшло: закінчивши з одним, стрімкий та сильний двоногий хижак візьметься за іншого. Могли спрацювати відразу три цих чинники. А могло ввімкнутися щось інше.

Не важливо.

Пришпоривши себе криком, Жора набичив голову. Пригнувся, виставив руки вперед і з розгону налетів на високого. З усієї сили штовхаючи його далі від Вовка. Нічого іншого, окрім тренованих кулаків, він пустити в хід не мав змоги.

Чи налякала раптова відчайдушна атака хижака — не зрозуміло. Але вона допомогла Ігореві виграти дорогоцінні секунди, зупинила ворога на коротку мить, й він відкотився ще далі. Права рука боліла, вона фактично вийшла з ладу. Урятувавшись тепер, Вовк міг ставити на собі хрест, як на бійцеві: з однією лівою, без зброї, проти ворога не встоїть.

Тим часом високий уже здолав контрнаступ. Скочив на рівні ноги, не дав Теплому перегрупуватися, лиховісно заричав, ударив навідліг. Бив раз. Та цього стало досить, аби Жора відлетів, при цьому його трошки підкинуло в повітря. Ще падав, а ворог уже збирався стрибнути вдруге, аби добити бандита.

Та саме зараз хижак, захопившись відбиванням атак, стояв до Левченка спиною.

Андрій не гукав високого, змушуючи повернутися. Більше того — всерйоз підозрював: ворог відчує рух позад себе й знову зреагує на випередження. Кількома широкими кроками скоротив відстань між ним та собою, скинув пістолет.

— Стріляй! — загорлав Теплий.

Даремно.

Двоногий хижак розвернувся миттю. Левченко навіть не припускав, що можна рухатися з такою швидкістю.

Моторошне гарчання замість людського голосу.

Але цим самим він усе ж таки прислужився Андрієві.

Посунувши вперед, ще зменшив між ними відстань.

Пам'ятаючи, як високий розправився з Вовком, старший лейтенант міцніше стиснув руків'я, підняв руку. Дуло опинилося точно на рівні широких грудей.

Ворог стрибнув.

Постріл.

Ще постріл.

Високий ніби наштовхнувся на міцну стіну, яку не зміг би проломити навіть із усієї своєї дійсно надприродної сили. Та падати не спішив, ще стояв на ногах.

При світлі місяця блищали його очі.

Погляд Левченка зустрівся з ними.

Третій постріл, у голову, нарешті звалив високого хижака.

Коли помирав, скавчав, немов підстрелений пес.

Андрій хотів вистрілити вже в мертвого, для певності. Навів дуло, натиснув спуск.

Клацнуло.

Це був останній патрон.

5

Поруч хтось важко й голосно дихав.

З'явилося відчуття: застрелена людина–хижак тут не одна. Поки вони гуртом намагалися впоратися з одним, інші непомітно підкралися, оточили й зараз нападуть разом, не давши прийти до тями. Ще не зрозумівши, чим із ними далі воювати, адже обойма його ТТ порожня, Левченко, тим не менше, машинально ступив убік. Розвертаючись на ходу й готуючись зустріти наступного нападника лицем до лиця.