Читать «Повний місяць» онлайн - страница 161

— На міни, — буркнув Вовк.

— У кого який фарт, — відрізав Жора, підвівся, обтрусив штани. — Командуй, начальнику.

— Пістолет даси? — запитав Ігор.

— Чом би й ні.

Андрієва рука ковзнула в кишеню галіфе, але Теплий тут же вигукнув:

— Е–е! Куди! Йому ствол? Давай тоді й мені, начальнику! На рівних підемо.

— Ми вже це обговорили, — мовив Андрій сухо. — Забув — ще раз скажу: обійдешся.

— А він, значить, хай? Для чого цьому чушкові ствол?

— А тобі для чого?

— Всіх озброюєш — так усіх, — говорячи так, Теплий стиснув та розтиснув кілька разів кулаки. — Тобі, наприклад, я вірю. Йому — ні. Нам разом на діло йти, а він мені в спину шмальне.

— Не шмальне.

— Горбатого ліпиш, начальнику. Або мені теж ствол давай, або ми не домовимося.

— Ми з тобою ні про що не домовимося, Жора, — парирував Левченко, витягнув з кишені руку. — Але ти правий. Він правий, Вовче. Так спокійніше. Хай зброя буде тільки в мене.

Ігор повів плечима.

— Як скажеш.

— Тоді з цим усе, — кивнув Андрій, глянув на сонце, потім — на годинник. — Чорт, нічого не робили, а вже сімнадцята п'ятнадцять. В лісі темніше буде, дерева ж кругом, тінь. Доведеться робити марш–кидок. Якщо це, звісно, буде можливим. І там, по дорозі, не буде більше мін та капканів. Значить, слухай наказ, — обвів поглядом свою невелику команду. — Першим іду я. Теплий — за мною. Вовк, ти — замикаючий. Твоя задача, крім усього іншого, стежити, аби Жора нічого не відколов.

— Ображаєш, начальнику!

— Тебе образиш… Не довіряю й ніколи не довірятиму. Живи з цим. Знай і мовчи. Коли все зробимо, як задумали, і ти підеш геть, попереджаю: ловитиму далі.

— Ага. Не боїшся, що, коли спіймають, я багато цікавого про тебе розкажу?

— Ні, не боюся. Є особлива вказівка стосовно тебе, Теплов. Живим не брати. Застрелять — не страшно. Ніхто за це покараний не буде. На практиці це означає, Жоро, що кокнути тебе під час затримання може, хто завгодно. Навіть якщо здаватися сам підеш. Тільки ж ти не підеш, а, Теплий? Не в твоїх правилах, скажи?

Жора скреготнув зубами.

— Поговорили, начальнику. Все мені з тобою ясно. Рвонемо, бо котли твої ж цокають, — він кивнув на Андріїв годинник. — Чи не все ще сказав?

— Не все. Гав не ловити. Будь–який підозрілий рух. Хай пташка перелетіла з гілки на гілку — фіксувати. Попереду, з боків, і головне — ззаду. Під час руху старайтеся не розтягуватися. Якщо ж доведеться, якщо того вимагатиме ситуація, бажано триматися так, аби бачити один одного. Від цього залежить життя кожного з нас.

— Прямо так і життя?

— Я не перебільшую, Теплий. Мені на твоє життя, припустімо, глибоко наплювати. Але сам на себе не наплюй. Маємо справу з чимось дуже серйозним і небезпечним, — коротка пауза, потім додав: — Чесно, я й сам ніколи раніше з таким не стикався.

— З чим — таким? — вирвалося в Ігоря.

— Ось і йдемо розбиратися. У мене хіба припущення, чіткої відповіді нема.

— Не тягни гуму, начальнику, — Жора легенько ляснув себе долонею по ляжці. — Мене вже, сука, розпирає. Погнали, хоре стояти.

— Пішли, — кивнув Левченко.

Хотілося додати — з Богом. Та вирішив: зайве.