Читать «Повний місяць» онлайн - страница 158

— Хоре лякати, начальнику! — огризнувся Жора. — Я за свої базари теж навчився відповідати. Думаєш, не бачу, як очиці блищать? Розписав би мене зараз на місці… Добре, слова сказані. Я готовий, погнали.

— Ти? — Левченко глянув на Ігоря.

— Підемо… Тільки, товаришу старший лейтенант…

— Ну?

— Прохання до тебе, Левченко.

— Кажи.

— Лариса, Юра.

— Що — Лариса і Юра?

— Треба попередити її… дружину… Заспокоїти, бо наробить дурниць. Вона повинна повірити тобі до кінця, повністю. Так само, як я повірив. І взагалі… Хто знає, що там, у лісі, як там… Мені ж ти зброю теж не даси.

— Побачимо. Так чого ти від мене хочеш?

— Просто попередь Ларису. В разі чого не кинеш її, прикриєш.

— Без тебе мав такі плани. Ти що, вже себе поховав?

— Це моє прохання, старлею, — Ігор говорив твердо. — Поки не почую від тебе, що мої попереджені, не будуть хвилюватися, не нароблять дурниць — з місця не зійду.

Не стримавшись, Андрій легенько тупнув ногою.

— Ще один! Здрасьтє вам! Ви домовились, я бачу? В кожного умови, в усякого вимоги…

— Прохання, — вперто повторив Вовк. — На мотоциклі туди–сюди. Ми довше гарикаємося. Нікуди не втече ніхто. Теплий вірно каже, хоч сука рідкісна…

— Е–е, я тут стою! — нагадав про себе Жора.

— То стій! — огризнувся на нього Ігор. — Нового про себе нічого не почув. Сука. Але правий. Нікуди нам один від одного не подітися. Найближчим часом — точно.

Левченко глянув на циферблат.

Шістнадцята, за п'ять хвилин. Гарикаються вони довше, ніж вимагає ситуація.

— Хай, — зітхнув приречено Андрій. — Слухайте команду. Вовче, ти краще знаєш тут усе. Збирайтеся махом, висувайтеся обережно до тієї околиці, де стара брама. Знайдеш?

— Так точно.

— Збірний пункт там. Нікому на очі намагайтеся не потрапити. Обходьте кружка, узліссям, — для наочності показав рукою в повітрі, як краще рухатись. — Чекаєте мене там за тридцять–сорок хвилин. Все ясно?

Жора з Ігорем злагоджено кивнули.

— Тоді вперед.

Виходячи, Левченко чомусь не сумнівався: жоден не порушить планів. Обоє чекатимуть, де сказано.

А на місці Вовка, до речі, сам би попросив попередити жінку…

3

До хати Катерини Липської домчав швидко. По дорозі фіксуючи — людей на селищних вулицях о цій не пізній ще порі не було.

Про причину не замислився, мав по горло іншого клопоту. Загальмував біля хвіртки, зістрибнув із сідала, перетнув двір, скочив на ганок, штовхнув двері.

Не дуже здивувався, побачивши Катерину вдома. Не здивували й змішані тривога та переляк, написані на лицях обох жінок.

— На хвилинку, — сказав Андрій, випереджаючи запитання.

Це з сусідньої кімнати вирвався дзвінкий хор хлопчачих голосів, змішаний із радісним дзвякотом.

— Лови його!

— Стій! Сірко, до ноги!

З пройми, загородженої пістрявою ситцевою завісою, стрімголов вилетів цуцик.

— Боря! Юра! ЗАБЕРІТЬ! — крикнула Липська, і щось у її голосі Левченку не сподобалося. — Заберіть, кому сказала! Я його втоплю колись!

— Катя! — з докором втрутилась Лариса.