Читать «Пригоди Піноккіо» онлайн - страница 2

— Ой, припини, будь ласка! Мені ж лоскотно!

Цього разу майстер Вишня гепнувся долі, ніби вражений блискавкою.

Коли він трохи оговтався, то побачив, що досі лежить на долівці.

Обличчя в нього перекосилося, а вишневий кінчик носа від страху став тепер темно-синім.

Розділ 2

Майстер Вишня дарує поліно своєму другові Джеппетто, який надумав вирізати з нього чудового Дерев'яного Хлопчика, що вміє танцювати, фехтувати і навіть робити сальто

Тієї миті постукали в двері. — Заходьте, — насилу вимовив тесля, однак не спромігся навіть звестись на ноги.

До майстерні увійшов літній, зате ще бадьорий чоловік на ім’я Джеппетто. Сусідські діти, завжди охочі покепкувати, придумали йому прізвисько Кукурудзяний Коржик — його жовта перука виглядала достоту як кукурудзяний коржик.

Старий Джеппетто мав дуже запальну вдачу. Тож начувайтесь ті, хто наважиться назвати його Кукурудзяним Коржиком! Він одразу ж спалахував, як свічка, і вже ніяка сила не могла його приборкати.

— Добридень, майстре Антоніо, — привітався Джеппетто. — Що це ви робите на долівці?

— Викладаю мурашкам таблицю множення.

— Щасти вам!

— Що привело вас до мене, дядечку Джеппетто?

— Ноги!.. Знайте, майстре Антоніо: я прийшов сюди просити вас про одну позику.

— Залюбки, — відповів тесля і підвівся з долівки.

— Сьогодні вранці мені спала на думку чудова ідея.

— Слухаю вас.

— Я подумав, що добре було б вирізати такого дерев’яного хлопчика, який міг би танцювати, фехтувати і перевертатись у повітрі. З ним я мандрував би білим світом і заробляв собі на кусень хліба і скляночку вина. Як вам моя ідея?

— Браво, Кукурудзяний Коржику! — вигукнув той самий голосок, що долинав казна-звідки.

Коли дядечко Джеппетто почув, що його обізвали Кукурудзяним Коржиком, він спалахнув од гніву, почервонів, як перець, і люто заревів на теслю:

— Та як ви насмілились мене ображати?

— Хто вас ображає?

— Ви назвали мене «Кукурудзяним Коржиком»!

— Це не я сказав.

— А хто ж тоді — я сам? Я стверджую, що це сказали ви!

— Ні!

— Так!

— Ні!

— Так!

Сварка набирала обертів, тож від слів старі дурні перейшли до справи, зчепилися і стали кусати й дряпати один одного.

По завершенні бою майстер Антоніо тримав у руках жовту Джеппеттову перуку, а сиву перуку теслі стискав у зубах Джеппетто.

— Віддай мою перуку! — загорланив Антоніо.

— А ти віддай мою, і ми укладемо мир.

Після того, як запальні старигані обмінялися перуками, вони потисли один одному руки і заприсяглися бути добрими друзями на все життя.

— Отже, дядечку Джеппетто, — сказав тесля на знак примирення, — чим я можу вам прислужитися?

— Чи не дасте ви мені деревини, щоб я міг зробити ляльку?

Потай зраділий майстер Антоніо притьмом кинувся до верстака і дістав поліняку, що нагнала на нього такого страху. Та коли він передавав поліно своєму другові, воно прудко смикнулося, вислизнуло в нього з рук і гепнулося прямо на худі ноги бідолашного Джеппетто.

— Ох! Як ви ввічливо підносите людям свої подарунки, майстре Антоніо! Здається, ви зробили мене калікою на все життя.