Читать «Пригоди Піноккіо» онлайн - страница 18
Карло Коллоді
— Гаразд, гаразд! Без розмов! Гроші на бочку! — закричали загрозливо розбійники.
Дерев’яний Хлопчик замахав головою і руками, що мало означати: у мене немає грошей!
— Гроші на бочку або прощайся з життям! — сказав грабіжник ще з більшою загрозою в голосі.
— …з життям! — повторив інший.
— І, коли ми вб’ємо тебе, ми вб’ємо і твого батька!
— …і твого батька.
— Ні, ні, ні, не вбивайте мого нещасного батька! — у відчаї вигукнув Піноккіо.
І при цьому монети дзенькнули у нього в роті.
— Ох і негідник! Ти заховав гроші в роті! Виплюнь їх негайно!
Піноккіо вперто промовчав.
— Ти прикидаєшся глухим? Почекай, ми змусимо тебе виплюнути!
Один з них схопив Піноккіо за кінчик носа, другий — за підборіддя, і вони натискали і тягнули щосили, щоб змусити його розтулити рота. Та марно. Рот дерев’янка ніби надійно заклепали, а потім зашили повстяними нитками.
Тоді менший із грабіжників витягнув величезного ножа і спробував вставити його, як долото, поміж зубів Піноккіо. Але хлопчина з блискавичною швидкістю схопив його за руку зубами і щосили вкусив. І уявіть собі, він із подивом зауважив, що на язиці в нього залишилася шерсть тварини. Грабіжник пронизливо верескнув. Підбадьорений першою перемогою, Піноккіо став битися і дряпати.
Аж ось він вибрав слушний момент, коли спантеличені його рішучістю грабіжники на мить заклякли, притьмом перескочив через огорожу і побіг полем. А розбійники кинулись за ним, як хорти за зайцем.
Подолавши добрих п’ятнадцять кілометрів, Піноккіо геть знесилився. Він уже втратив надію на порятунок, аж тут побачив високу сосну, видерся на неї і всівся на верхній гілляці. Грабіжники теж спробували залізти на дерево, але, діставшись до середини, зірвалися вниз, гепнулись на землю і понабивали собі добрячих ґуль.
Та розбишаки не відступали. Склавши під деревом величезну гору хмизу, вони підпалили його. Вмить сосна зажевріла і спалахнула. Піноккіо з острахом дивився, як піднімалося полум’я. І що ближче вогняні язики підступали до Дерев’яного Хлопчика, то менше йому хотілося уподібнитись до смаженого фазана. А тому Піноккіо зробив неймовірно вдалий стрибок з верхівки дерева долі і знову кинувся навтьоки через поля й виноградники. Грабіжники — слідом.
Уже зоріло, а вони ще переслідували його. Раптом дерев’янкові перепинив дорогу широкий глибокий рів із брудною, кавового кольору водою. Що робити?
— Один, два, три! — порахував Піноккіо, розігнався і перестрибнув на протилежний берег.
Розбишаки стрибнули за ним, проте не розрахували й шубовснули у воду.
Піноккіо, почувши плюскіт, весело крикнув на бігу:
— Доброго здоров’я помившись, синьйори грабіжники!
Він вже зрадів, що вони потонули, та, озирнувшись, знову побачив своїх переслідувачів, як і раніше закутаних у мішковину. З обох стікала вода.
Розділ 15
Грабіжники переслідують Піноккіо і, впіймавши його, чіпляють на гілці Старезного Дуба
Дерев’яний Хлопчик зовсім занепав духом. Він уже ладен був упасти на землю і визнати себе переможеним, аж раптом крізь зелену гущавину дерев побачив удалині білосніжний будиночок.