Читать «Чортів млин: Казки про чортів» онлайн - страница 10
Автор неизвестен
Помалу смеркалося, і дівчина сказала:
— Тепер можеш іти до Люцифера і показатися йому. Признайся чесно, що ти хлопець, котрого він купив від двадцяти чотирьох братів. На то чортисько стане тебе пригощати, але ти нічого не їж і не пий, а попроси собі роботу — кажи, що дуже любиш працювати. Се припаде йому до дяки, і він тебе не рушить: хто би вбивав такого, що хоче робити, а не хоче їсти? Роботи не бійся, бо я тобі буду в усьому помагати. Служити доведеться усього три ночі — на тому кінець. Як перебудеш свою службу, то не бійся, біди не зазнаєш. І ще не забудь: за той час Люцифера буде трусити злоба, хоч говорити із тобою він буде дуже мило.
Дістав леґінь ті добрі поради, пішов до Люцифера і чесно признався, що він — той самий хлопець, котрого продали двадцять чотири брати. Признався і в тому, що він не хотів ховатися вдома і прийшов до нього сам, із власної волі. Якби найшлася тут якась робота, то радо взявся би за неї.
— То вже мені любиться, — озвався Люцифер. — Ото дуже красно, що відразу просишся в роботу. Видно, що ти — роботящий хлопець. Такого мені й треба. Але на роботу ще маєш час. Спершу поїж, попий!
— Дякую за вашу доброту, — відповів леґінь, — але я не голоден та й пити ще не хочеться, ліпше би щось поробив.
— Ей, ти добрий хлопець! — почав його хвалити Люцифер. — Ну, та не буду тебе дуже припрошувати, раз ти не жадаєш ні їсти, ні пити. А як сверблять руки до роботи, то за одну ніч посади в густому дубнякові цілу винницю — на двадцять миль довгу, на п’ять миль широку. Дуби повитягуй разом із корінням і красно поскладай. Розчищене місце покопай і до завтрашнього ранку засади лозою, вирости з неї виноград і принеси мені на стіл грона трьох сортів на трьох окремих тарілках. Тоді й приголосишся, що винниця посаджена, а ще посеред неї збудована винарня — така велика, як палац. Але коли те, що я переповів, до ранку не зробиш, тоді, сине мій, не думай далі жити!
Ну, та й леґінь якраз собі думав — як лишитися живим, бо про таку роботу ніколи й не чув. Коли вислухав чортиська, то гадав, що нараз на тім місці серце йому перестане битися.
Вийшов від Люцифера такий, ніби його товстою ґирлиґою та ще й сукуватим кінцем по голові вдарили — аж в очах потемніло, і не видів ні вперед, ні взад. Лишень коли надворі на нього повіяло свіжістю; помалу протямився і подибав далі. Вибрався з бідою на кам’яну скелю, де жила його суджена, і розповів їй, що він мусить до ранку зробити.
Дівка розраджувала хлопця, казала, най не журиться, бо вона поможе, най іде собі спокійно спати — і все буде добре. Потому вона вийняла з пазухи сопілку, тричі свиснула — і коло неї з’явилося стільки чортів, як трави.
— Яка твоя воля, повелителько? — спитали вони.
— Моя воля така, аби на місці тої дубової хащі за одну ніч виріс виноградник — на двадцять миль довгий, на п’ять миль широкий. Усі дуби разом із корінням повинні бути вирвані й красно складені, а посеред винниці має стояти і винарня, та така велика, як палац. До завтрашнього ранку виноград мусить достигнути…