Читать «Українські казки» онлайн - страница 9

Хлопець каже:

— Давайте я вам допоможу.

— А ти не боїшся?

— Чого ж мені боятися?

Лугай дав йому шаблю. Хлопець і питає:

— А коли з ними битися?

Лугай відповідає:

— Скоро дванадцята година. Ось тоді вони надлетять сюди.

Коли й справді: о дванадцятій годині летить дванадцятеро чортів — і до хлопця. Він повертається в один бік, у другий — рубає чортів своєю чарівною шаблею. Вбиває одинадцятьох, а дванадцятий — тікати. Хлопець каже Лугаєві:

— Біжімо за ним!

Побігли. Старший Лугай лишився ззаду а молодший Лугай біжить попереду. Вже доганяє чорта — аж там велика чорна прірва.

Чорт — туди!.. Але хлопець був спритніший і все ж таки відрубав чортові голову. Тоді й думає: «А що ж далі робити? Мабуть, мушу лізти в цю прірву: недаремно ж чорт рвався туди».

Заліз у прірву. Пішов собі, роздивляється. Іде далеко, іде довго. Дивиться, аж велика печера, а в печері сидить дівчина. Він і питає:

— Хто ти така?

А вона:

— Я королева донька. Мене вкрали чорти у мого коханого Лугая.

Хлопець каже:

— От я й Лугай.

— Неправда, — відповідає дівчина. — Мій Лугай старший за тебе.

А хлопець:

— Ходи зі мною.

— Ні, — каже дівчина. — Я не піду з тобою. Піду лише зі своїм Лугаєм.

— Лугай послав мене за тобою, — переконує хлопець.

Вона й погодилась. Пішли. Вийшли на світ та й ідуть до Лугая. Лугай побачив їх і біжить назустріч. Падає хлопцеві в ноги і каже:

— Віддай мені її.

А хлопець:

— Я ж тільки вам її привів.

Лугай забрав свою дівчину і каже:

— Я знаю для тебе ще кращу наречену і також королівну. Допоможу тобі її роздобути.

І пішли вони в степ, спинилися. Лугай підняв руки догори і крикнув:

— Чорти! Лугай в полі війни хоче!

Дав хлопцеві чарівну шаблю, а сам пішов. Залишився хлопець самий. Стало йому страшнувато. От приходить дванадцята година. Дивиться: летять дванадцять чортів, і всі дуже розлючені — летять просто на нього. Він шаблею в один бік, в другий — одинадцятьом голови відтяв, а дванадцятий тікає. Хлопець за ним та за ним. Можна було би зрубати голову, але чогось не зрубав. Дивиться, куди чорт утікатиме. Аж той — у печеру. Він за ним. Там вогонь — хлопець у вогонь, далі вода — хлопець у воду, там морок заступає дорогу — він через морок. За чортом, за чортом… Так добігає на той світ і аж там стинає чортові голову.

Ходить по тому світу, ходить, а довкола все якесь не таке, як на цім світі. От прийшов він в одне місце, дивиться, а там стоїть великий палац із кількома дивними дверима. Хлопець відчинив одні двері — звідти вогонь. Він зачинив. Відчинив другі — звідти людські голови котяться. Відчинив треті — там жіноче волосся… Багато страхіть показувалося йому в тих дверях, аж доходить він до дванадцятих. Заглядає у щілину — бачить: сидить там дівчина, прикована на двох ланцюгах. Він і каже:

— Я прийшов, щоб визволити тебе.

Дівчина питає:

— А ти хто?

— Я Лугай, — відповідає він.

Дівчина каже:

— Я тебе не знаю, але тікай звідси, доки не прилетіли чорти.

— Уже я чортів подолав, — відповідає хлопець.

А дівчина:

— Тут ще гірші страхіття є. Тут живуть дванадцятеро зміїв. Вони тебе вб'ють.