Читать «Мауглі» онлайн - страница 121

— Отже, твої сліди закінчуються тут, людино? — сказав Каа, коли Мауглі, закривши обличчя руками, опустився серед друзів на землю. — Співай же своєї Прощальної Пісні! Я і ти були однієї крові: Людина і Удав так довго жили разом.

— Чому мене не розірвали на шматки Червоні Собаки? — стогнав Мауглі. — Сила залишає моє тіло. Але це не від отрути. Вдень і вночі я чую за собою чиїсь кроки. Я обертаюся на поклик, але ніхто не відповідає, а я знову чую, як хтось крадеться за мною. Я лягаю, але сон не приносить мені відпочинку. Я блукаю, бігаю, але прогулянка не заспокоює мене. Я кидаюся у воду, але купання не охолоджує мого жару. Я ладен убити всіх і кожного, але в мене не вистачає духу, і я вбиваю лише для того, щоб втамувати голод. Червона Квітка оволоділа моїм тілом, кістки стали водою і… я сам не знаю, що мені потрібно.

— Не треба витрачати так багато слів! — Балу повільно повернув голову в бік Мауглі, але не бачив його. — Акела перед смертю на березі Вайнганги сказав, що прийде час, і Мауглі пожене Мауглі назад у Людську Зграю. І я говорив таке. Але хто тепер слухає Балу? А Багіра, де вона зараз? Пантера також погодилася б зі мною. Такий закон!

— Коли я вперше побачив у Холодній Балці це Жабеня, я вже тоді знав усе це, — сказав Каа, трохи повернувши голову. — Людина врешті-решт завжди іде до людини, хоча б Джунглі й не гнали її.

Чотири вовки то перезиралися між собою, то кидали печальні, але покірливі погляди на Мауглі.

— То тепер Джунглі ще не виганяють мене? — повільно й чітко промовив хлопець.

Сірий Брат, а за ним і три інших вовки в один голос завили:

— Доки ми живі, ніхто не наважиться…

Але Балу не дав їм договорити.

— Я вчив його Закону, і тому на його слова скажу своє слово. Хоча тепер я не бачу навіть тієї скелі, що переді мною, та мій внутрішній погляд бачить далеко. Маленьке наше Жабеня! Ставай на свій слід і йди по ньому; влаштовуй собі нове лігво, разом із твоїми єдинокровними, з твоєю Зграєю, з твоїм власним народом. Але якщо прийде час, коли тобі знадобиться чиєсь гостре ікло, гострозоре око, нечутна лапа, якщо тобі знадобиться миттю донести кудись твоє слово — згадай тоді, Володарю Джунглів, що всі Джунглі під твоєю владою.

— Середні Джунглі також твої, — додав Каа.

— Брати мої! — вигукнув Мауглі, простягнувши руки вгору. — Я не розумію, що відбувається в мені. Я не хочу йти, а тим часом щось жене мене. Я ніколи не забуду цих ночей!

— Ні, Маленький Брате, зваж! — сказав Балу. — Нічого немає поганого в тому, що ти хочеш зробити. Коли мед з’їли, ми кидаємо порожній вулик.

— Скинувши стару шкіру, ми не влізаємо в неї знову. Це закон, — мовив пітон.

— Ти для мене дорожчий за все на світі, — сказав Балу. — Тож послухай, що я скажу. Немає такого слова, такої волі, які б могли втримати тебе тут. Поглянь на себе! Хто має право вимагати відповіді у Володаря Джунглів? Я бачив тебе тоді, коли ти грався з білими камінчиками, коли ти був маленьким Жабенятком. Бачила тебе тоді й Багіра, яка купила твоє життя за буйвола. Тільки ми двоє і лишилися, хто був присутнім тоді на цьому місці. Всі інші давно вже померли. Немає серед живих ні Ракші, Матері Вовчиці, ні Батька Вовка, та й уся стара Зграя того часу давно померла. Ти краще за інших знаєш, куди пішов Шер-Хан. Акела загинув у бою з Червоними Собаками на берегах Вайнганги, де загинула б і вся нова Сіонійська Зграя, якби не твоя мудрість і сила. Від тих далеких часів залишилися тільки старі кістки. І немає вже того людського дитинчати, який міг залишити Зграю. Але є Володар Джунглів, який за своїм бажанням змінює слід. Хто має право запитувати людину про шляхи, які вона хоче обрати?