Читать «Мауглі» онлайн - страница 12

— А я був біля людських поселень. Я готовий їх зустріти. Дивися, Багіро! — Мауглі показав їй горщик з вогнем.

— Чудово! Я бачила, як люди клали сюди кінчик сухої гілки, і тоді на цьому кінці розквітала Червона Квітка. Ти не боїшся спробувати?

— Ні. Чого б мені боятися? Тепер я починаю дещо згадувати, наче бачив це уві сні. Ще до того, як став вовком, я лежав біля Червоної Квітки, і мені було так приємно, так тепло…

V

Увесь день Мауглі сидів у печері біля свого горщика й підкладав у нього сухі гіллячки, спостерігаючи, що під час цього відбувалося. Він знайшов одну хорошу суху гілку, якою був найбільш задоволений, і відклав її про всяк випадок. Увечері до печери прийшов Табакі та насмішкувато й зухвало повідомив, що його, Мауглі, давно чекають на Скелі Ради. Сказавши це, він одразу втік. Хлопець розсміявся на слова Табакі й вийшов з печери. Сміючись, він попрямував до Скелі Ради.

Вовк-одинак, Акела, лежав уже не на колишньому своєму місці, на камені, а біля нього; це означало, що він уже не ватажок Зграї і що місце ватажка вільне. Серед присутніх гордо походжав Шер-Хан, оточений юрбою вовків, які відверто підлещувалися перед ним. Багіра підійшла до Мауглі й лягла біля нього. Мауглі всівся на своє звичне місце, тримаючи горщик з вогнем між колінами. Коли всі зібралися, Шер-Хан почав говорити першим — вчинок, нечуваний досі, вчинок, на який би він ніколи не зважився, якби Акела мав владу, як і раніше.

— Він не має ніякого права на це, — пробурмотіла Багіра. — У нього собача душа: він злякається.

Тоді Мауглі швидко звівся на ноги:

— Вільне Плем’я! — крикнув він. — Хіба Шер-Хан став нашим головою? Хіба тигр може бути нашим ватажком?

— Але місце ватажка вільне, і до того ж мене просили виступити на цих зборах… — почав Шер-Хан.

— Хто просив? — обірвав його Мауглі. — Хіба всі ми перетворилися на шакалів, що крутяться навколо кульгавого різника, що годується свійською худобою? Місце ватажка Зграї дає лише сама Зграя.

У відповідь піднялося шалене виття:

— Мовчати, людський виродку!

Але були й інші голоси:

— Дайте йому говорити! Він поважав наш Закон.

Нарешті гучні голоси старих вовків перекрили гамір:

— Хай скаже Мертвий Вовк.

Якщо ватажок Зграї зазнавав невдачі під час нападу, його називали Мертвим Вовком, бо відомо, що такому вовкові жити залишалося недовго.

Акела повільно підняв свою сиву голову.

— Ви, Вовки Вільного Племені, та Ви, шакали Шер-Хана! Ось уже дванадцять років, як я водив вас на полювання, і за цей час жоден із вас не потрапив до пастки, жодного не було скалічено. Але вчора я зазнав невдачі. О, я добре знаю, що все це влаштували навмисно. Ви вигнали на мене свіжого, сповненого сил оленя саме для того, щоб виявити мою слабкість. Ваш план вдався. І тепер ви можете розірвати мене тут, на Скелі Ради. Я готовий до цього, і зараз я кидаю вам виклик: ану, хто з вас вийде, щоб завдати останнього удару вовку-одинаку? Я маю право викликати вас на бій. Закон Джунглів говорить, що ви повинні виходити проти мене один за одним. Тож виходьте, я готовий.