Читать «Троє у човні (якщо не рахувати собаки)» онлайн - страница 3

Навіть не розгортаючи його, я відніс його до найближчої аптеки і віддав аптекареві. Той прочитав його і повернув мені назад.

Він сказав, що такого у них немає.

Я запитав:

— У вас аптека чи що?

Він відповів:

— Так, у мене аптека. Якби в мене була бакалійна крамниця та ще й готель на додачу, можливо, я зміг би стати вам у пригоді. І саме тому, що в мене аптека, я не можу вам допомогти.

Я прочитав рецепт. Там було:

Біфштекс (1 фунт) — 1

Пиво гірке — 1 пінта

Кожних 6 годин.

Прогулянка 10 миль — щоранку.

Відхід до сну рівно об 11-й вечора.

І не забивай собі голови тим, у чому ти нічого не тямиш.

Я дотримався вказівок, і, як наслідок, можна тільки радіти — кажу за себе, — що моє життя було врятовано і воно досі триває.

Що ж до теперішньої ситуації, якщо повернутися до вкладки до пігулок для печінки, то без сумніву, в мене є всі симптоми, що в ній описані, а основний з них — «загальне небажання виконувати будь-яку роботу».

Як я від цього страждаю — описати неможливо. Це завдавало мені мук ще з раннього дитинства.

Хлопчаком хвороба не полишала мене ні на день. Тоді ніхто й не здогадувався, що причиною всьому була моя печінка. Медицина на той час була далеко не на тому рівні, що тепер, тому всі чомусь звикли списувати це на мої лінощі.

— Що ти там ховаєшся, чортеня, — казали вони, — йди і зроби що-небудь корисне, не сиди.

Звичайно, вони не могли знати, що я хворий.

Пігулок мені ніхто не давав. Замість них я отримував запотиличники. Це може видатися дивним, але ті запотиличники часто приносили мені полегшення. На певний час. Як виявляється, тоді один запотиличник діяв на мою печінку краще, ніж тепер ціла пачка пігулок, і в мене одразу прокидалося бажання, не гаючи часу, йти саме туди, куди потрібно, і робити саме те, чого від мене хотіли.

Чомусь часто буває так, що прості старомодні засоби інколи діють краще, ніж усі аптечні мікстури, разом узяті.

Так ми сиділи з півгодини, розповідаючи один одному про свої хвороби. Я описував Джорджеві та Вільяму Гаррісу те, як почуваюся вранці, коли прокидаюся, Вільям Гарріс розповідав нам про свої відчуття перед тим, як вкладатися в ліжко, а Джордж, стоячи на килимку біля каміну, дуже зрозуміло і переконливо продемонстрував нам, як він себе почуває вночі.

Джордж нафантазував собі, що він хворий, але, повірте, насправді з ним усе гаразд.

Тут у двері постукала місіс Попетс, щоб дізнатися, чи подавати вечерю. Ми обмінялись невеселими усмішками і відповіли, що, напевно, було б непогано чогось перехопити, Гарріс зауважив, що наявність чогось у шлунку дає можливість стримувати хворобу. Місіс Попетс принесла тацю, і ми підсіли ближче до столу, щоб проковтнути по біфштексу з цибулею та шматкові ревеневого пирога.

Схоже на те, що на той час зі мною було не все гаразд, бо десь через півгодини чи близько того в мене пропав усякий інтерес до будь-якої їжі — річ для мене незвичайна, — і мені не захотілося навіть сиру.