Читать «Російські казки» онлайн - страница 8

Скоро почувся з лісу страшенний шум: дерева тріщали, сухе листя шелестіло; виїхала з лісу баба-яга — у ступі їде, товкачем поганяє, мітлою слід замітає. Під’їхала до воріт, зупинилася і, обнюхавши навколо себе, закричала:

— Тьху-тьху! Руським духом пахне! Хто тут?

— Це я, бабусю! Мачушині дочки прислали мене по вогонь до тебе.

— Добре, — сказала баба-яга, — знаю я їх, спершу поживи і попрацюй у мене, тоді я дам тобі вогню; а якщо ні, то я тебе з’їм!

Тоді повернулась до воріт і крикнула:

— Гей, засуви мої міцні, відімкніться; ворота мої широкі, відчиніться!

Ворота відчинились, і баба-яга в’їхала, посвистуючи, за нею ввійшла Василина, а потім знову все замкнулося. Увійшовши до світлиці, баба-яга розляглася і каже Василині:

— Подавай-но сюди, що там є в печі: я їсти хочу.

Василина запалила скіпку від тих черепів, що на паркані, і почала тягати з печі і подавати язі наїдки, а їжі наготовлено було на десятьох; із льоху принесла квасу, меду, пива й вина. Все з’їла, все випила стара; Василині лишилося тільки капусняку трішки та скориночка хліба. Стала баба-яга спати вкладатись і каже:

— Коли я завтра поїду, ти дивись — двір вичисти, хату вимети, обід навари, вбрання попери та піди в засік, візьми чвертку пшениці й перебери її від зерен чорнушки. А як не зробиш, я тебе з’їм!

Після такого наказу баба-яга захропіла; а Василина поставила свою їжу перед лялечкою, залилася слізьми і звернулась до неї:

— Візьми, лялечко, поїж, мого горя послухай! Важку дала мені баба-яга роботу і погрожує з’їсти мене, якщо всього не виконаю; допоможи мені!

Лялечка відповіла:

— Не бійся, Василино Прекрасна! Повечеряй, помолись та спати лягай; ранок за вечір мудріший!

Ранесенько прокинулась Василина, визирнула у вікно: у черепів очі гаснуть; ось промайнув білий вершник — і зовсім розвиднилось. Баба-яга вийшла у двір, свиснула — перед нею з’явилася ступа з товкачем і мітлою. Промайнув білий вершник — зійшло сонце. Баба-яга сіла в ступу і виїхала з двору, товкачем поганяє, мітлою слід замітає.

Лишилася Василина сама, оглянула дім баби-яги, подивувала багатству і стала в задумі: за яку роботу їй найперше братися. Дивиться. А вся робота вже виконана; лялечка вибирала з пшениці останні зернята чорнушки.

— Ой, ти, рятівнице моя! — сказала Василина лялечці. — Ти від біди мене врятувала.

— Тобі лишилося тільки обід наварити, — відповіла лялечка, залазячи в кишеню Василини. — Навари з Богом та й відпочивай на здоров’я!

Увечері Василина накрила на стіл і чекає бабу-ягу. Стало смеркати, промайнув за воротами чорний вершник — і зовсім стемніло; тільки світилися очі в черепів. Затріщали дерева, зашелестіло листя — їде баба-яга. Василина зустрічає її.

— Чи все зроблено? — питає яга.

— Сама подивися, бабусю! — мовила Василина.

Баба-яга все оглянула, подосадувала, що нема за що сердитись, і сказала:

— Ну, добре! — потім крикнула: — Вірні мої слуги, сердечні мої друзі, змеліть мою пшеницю!