Читать «Російські казки» онлайн - страница 14

— Ну, я й сам не з полохливих! Мене ще спробуй налякати; подивимося, що Бог дасть.

— Ні, онучку, — каже дід, — якщо не будеш мене слухати, тобі завтра не жити.

— От іще біда!

— Та така біда, що ти такого лиха й на службі не бачив…

— Що ж мені робити, дідусю?

— А от що: приготуй вудила та візьми велике осикове поліно й сиди в хаті — нікуди не виходь. Уночі вона прибіжить сюди, і якщо встигне перша тобі сказати: «Стій, мій кінь!» — тієї ж миті обернешся жеребцем; вона сяде на тебе верхи й доти ганятиме, доки не заїздить до смерті. А якщо ти встигнеш першим сказати: «Тпр-ру! Стій, моя шкапо!», то вона сама зробиться кобилою, тоді загнуздай її і сідай верхи. Вона понесе тебе горами, долами, а ти знай своє — бий її осиковим поліном, поки не заб’єш до смерті!

Не сподівався солдат такої служби, а нічого не поробиш — послухався діда: приготував вудила й осикове поліно, сів у кутку й чекає, що буде.

Глухої півночі рипнули двері в сінях, і почулися кроки — йде відьма; тільки-но прочинилися двері, він враз і вимовив: «Тпр-ру! Стій, моя шкапо!». Відьма обернулась на кобилу; солдат загнуздав її, вивів на двір і сів верхи. Понесла його кобила горами, долами, ярами і все силкується збити вершника на землю — аж ні! Солдат міцно сидить та все по голові її осиковим поліном дубасить; доти частував її поліном, доки з ніг збив, а тоді накинувся на лежачу, влупив ще разів п’ять і забив на смерть.

На світанку додому прийшов.

— Ну, друже, як справи? — питає дід.

— Богу дякувати, дідусю, забив її на смерть.

— От і добре! Тепер лягай спати.

Солдат ліг і заснув міцним сном.

Увечері будить його дід:

— Вставай, онучку!

Він устав.

— Ну, а як же тепер? Адже купецька дочка померла, то її батько по тебе прийде — кликатиме тебе до себе псалтир читати над небіжчицею.

— А що, дідусю, іти чи ні?

— Підеш — не житимеш, і не підеш — не житимеш! Та краще йди…

— А як трапиться що, куди мені подітися?

— Слухай, онучку! Коли підеш до купця, буде він тебе вином частувати — ти не пий багато, випий скільки треба. Після того поведе він тебе до тієї кімнати, де його дочка в труні лежить, і замкне тебе на замок; будеш ти псалтир читати з вечора до опівночі, а опівночі зненацька подме сильний вітер, труна загойдається, віко додолу впаде… Ось коли ці страсті почнуться, ти мерщій лізь на піч, забийся в куток і читай потихеньку молитви; там вона тебе не знайде!

Через півгодини приїжджає купець і просить солдата:

— Ой, солдатику! А в мене ж дочка померла, почитай над нею псалтир.

Солдат узяв псалтир і поїхав до купецького дому. Купець йому раденький, зразу його за стіл посадив і почав вином поїти. Солдат випив, скільки йому треба, а більше не п’є, відмовляється. Купець узяв його за руку, повів до тієї кімнати, де покійниця лежала.

— Ну, — каже, — читай псалтир!

Сам пішов геть, а двері на замок замкнув.

Нічого не вдієш, узявся солдат за псалтир, читав-читав, аж раптом опівночі повіяв вітер, труна загойдалася, віко злетіло; солдат чимдуж на піч, забився в куток, перехрестився і почав шептати молитви. Відьма вискочила з труни і давай в усі боки метатися — то туди, то сюди! Понабігало до неї нечистої сили тьма-тьмуща — повна хата!