Читать «Жіття видатних дітей» онлайн - страница 31
Марина Павленко
Його лірика пронизана екзистенційними, елегійними, релігійними, історіософськими мотивами, їй притаманні інтелектуалізм, карбованість фрази,
метафоричність, балансування на протиставленнях, глибока філософічність, унікальне мовне розмаїття, закритість, елементи метафізики, сюрреалізму тощо.
Автор збірок поезій, які за Стусового життя видавались тільки за кордоном: «Зимові дерева» (1970), «Свіча в свічаді» (1977), «Палімпсести» (1986). А також — рукописних збірок «Круговерть», «Веселий цвинтар», «Час творчості», досі не знайденої «Птах душі». Перша книжка, видана в Україні, - «Дорога болю» (1991), за неї Стусові посмертно присуджено Національну премію України імені Тараса Шевченка.
2005року йому присвоєно звання Героя України.
Ірина Жиленко
СОНЯЧНІ СЕКРЕТИ ІРИНКИ ЖИЛЕНКО
У сузір'ї загадок
Придумати й зробити справжній «секрет» уміють лише найуважніші й найкмітливіші.
Спершу треба вишукати затишне місце і вибрати мить, коли нікого поруч нема. Як-от зараз, коли в Іринчиному дворику всі розійшлись на післяобідній спочинок! Адже нинішнього ранку, в єдиний вихідний, численні мешканці здійснювали Велике Прання. «Прости, Боже, — де людське — там і наше», — хрестилась до святої неділеньки бабка Христя і собі «впрягалась» у роботу. Спільно тягали воду, гріли у великих казанах, виставляючи на численнихлавочках-табуретках керогази, ночви і балГЇ. Потім ретельно полоскали-м'яли білизну, заодно перемиваючи кісточки й сусідам та знайомим. Нарешті, все успішно завершувалось викручуванням, чіплянням мотузків та веселим вивішуванням випраного шмаття. І — намореним затишшям…
Пересвідчившись, що поруч нема нікого (навіть дворові кози-кури-коти-собаки десь у затишку «відходили» після ранкового ґвалту), Іринка випорпує в землі ямку. Її дно викладає узорами зі своїх скарбів. Рядок пір'ячка, зібраного під голуб'ятнею. Рядок фантиків і скелець… Хтось іде? Ні, здалося. Тільки лопотіння накрохмалених наволочок і сонце, помножене на сліпучу білизну простирадел. Не дворик — справжнісінький тобі корабель під білими вітрилами! Так, звісно: пір'ячко можна викласти у вигляді вітрил! Фантики — човен! У своєму «секреті» викладе вітрильника! Не даремно ж Іринка мріє стати морячкою!
Угорі зліва — квітка ранньої кульбабки. Буде, наче сонце. Хвилі вимостить із кленових «крилаток», що їх також добре ще роздвоювати й «насаджувати» собі на носа. На морських чайок піде решта пір'їн.
Іринка озирається навколо, чи не трапиться чогось підходящого для далекого «заморського» берега. Якби жменьку пісочку! Дівчинка обожнює читати про далекі моря, сизі гори, жовті пустелі…
Гаразд, замість «берега» зробить «скелю» з камінчика.
Тепер усю цю красу Іринка накриває широким скельцем, яких після війни в Києві — хоч греблю гати. «Секрет» готовий. Лишилось тільки присипати його. Щоб потім час від часу покрадьки прогортати в землі «віконечко» й милуватись. Оттак. Для певності можна й травичкою притрусити. Щоб ніхто нічого не помітив і нічого не запідозрив. Бо місцеві хлопчиська ті «секрети» справно вишукують і грабують.
