Читать «Небезпечнi мандри» онлайн - страница 3

Обидва кролі підбігли ближче до дошки й причаїлися в кропиві, морщачи носики від духу недокурка, погаслого десь у траві. Зненацька П’ятий скулився і весь затрусився.

— Ой, Ліщино! Ось звідки загрожує нам біда! Тепер я знаю: це щось дуже погане! Щось жахливе — і воно насувається все ближче!

— Яке таке «воно»? Ти про що? Ти ж начебто казав, що тут немає небезпеки?

— Я не знаю, що саме, — пригнічено відказав П’ятий. — Зараз небезпеки ще нема, але вона наближається, наближається! Ой, глянь, Ліщино! Поле! Воно все залите кров’ю!

— Не корч дурня, це просто відблиск заграви. П’ятий, ну ж, П’ятий, не говори так, не лякай мене!

Але П’ятий тільки тремтів і плакав, скулившись у кропиві, а Ліщина намагався заспокоїти товариша й вивідати, що ж воно так раптово збило його з плигу. Чом же П’ятий не тікає, не рятується, як чинив би всякий нормальний кріль? Але П’ятий нічого не міг пояснити — він був просто в розпачі. Нарешті Ліщині урвався терпець:

— Годі тобі, П’ятий, сидіти тут і плакати. Дивися, вже й сутеніє. Вернімося краще в нору.

— Вернутися в нору? — пропхикав П’ятий. — Таж воно добереться й туди! Кажу тобі: все це поле залите кров’ю…

— Припини! — твердо мовив Ліщина. — Дозволь, я подбаю про тебе трохи. Хай яка там насувається біда, а нам пора вже бути дома.

І він побіг у долину, потім — через струмок і до коров’ячого броду. Тут сталася затримка, бо П’ятий серед тиші травневого вечора зробився враз безпомічний, його скував страх. Коли нарешті Ліщина заштовхав його в канаву, той завпирався біля входу в нору, й Ліщині довелося майже силоміць пхати його всередину.

Сонце сіло за протилежним пагорбом. Вітер похолоднів, заморосив дощ, і не минуло й півгодини, як запали сутінки. Небо знебарвилось, і хоч велика дошка біля хвіртки поскрипувала на нічному вітрі (мовби доводячи комусь, що вона не розчинилася в пітьмі, а твердо тримається там, де її прикріпили), ніхто не нагодився, щоб прочитати грубі, з гострими кутами літери, які чорними ножами вп’ялися в білу дерев’яну поверхню. Ось що вони проголошували:

ЦЕ ІДЕАЛЬНО РОЗТАШОВАНЕ УГІДДЯ,

В ЯКОМУ 6 АКРІВ ЧУДОВОЇ ЗЕМЛІ,

БУДЕ ЗАБУДОВАНЕ ПЕРШОРЯДНИМИ

СУЧАСНИМИ КОТЕДЖАМИ.

РОБОТИ ПРОВАДИТЬ ФІРМА «СЕЧ І МАРТІН, ЛІМІТЕД»,

НЬЮ-БЕРІ, БЕРКС.

2. ГОЛОВНИЙ КРІЛЬ

У темній і теплій норі Ліщина зненацька прокинувся, б’ючи навмання задніми лапами. Щось напало на нього. Але не тхнуло ні тхором, ні ласицею. Ніякий інстинкт не підказував йому: «Тікай!» Голова його проясніла, й він збагнув, що біля нього тільки П’ятий. Це малий дряпався по ньому, як ото бува очманілий кріль дереться з переляку по дротяній огорожі.

— П’ятий! Прокинься ти, дурнику! Це Ліщина! Прокинься!

І всім тілом навалився на нього. Той заборсався і проснувся.

— Ой, Ліщино! Що мені снилося! Жах! І ти там був. Ми сиділи на воді, нас несло по великій, глибокій річці, а тоді бачу — ми на дошці сидимо, такій, як ота, що в полі: вся біла і вкрита чорними рисками. Там були ще кролі — самці й самиці. Та коли я знов глянув на дошку, то побачив, що вся вона зроблена з кісток, скручених дротом. І я закричав, а ти сказав: «Пливти, всім пливти!» Потім я шукав тебе скрізь і витягував із нори в березі. І таки витяг, але ти сказав: «Головний Кріль повинен пливти сам» — і поплив геть темним водяним тунелем.