Читать «Небезпечнi мандри» онлайн - страница 187

— Ліщино-ра! — прошепотів йому на вухо Чорнобіль. — Не можна лишати живим жодного патрульного! Вони не повинні доповісти про нас генералові!

Ліщина вже й сам подумав про це, але, уявивши, що зчиниться жахлива різанина, в якій четверо ефрафанців будуть буквально розірвані на шматки, так і не зважився дати наказ до бою. Як і Кучма, він почував до Горицвіта невиразну симпатію. До того ж і для їхньої сторони бій не обійшовся б малою кров’ю, а поранені лишали б за собою криваві сліди…

— Ні, ми не зачепимо їх! — твердо мовив він.

Чорнобіль не сказав більш нічого, й вони мовчки сиділи, стежачи за Горицвітом, аж поки остання кролиця зникла в кущах.

— А зараз, — сказав Ліщина, — бери свій патруль і вертайся тією дорогою, якою прийшов сюди! Досить розмов! Забирайся!

Горицвіт із патрулем побігли геть, і Ліщина, радий, що позбувся їх так легко, разом з іншими кролями поспішив за Срібним.

Залишивши позаду Цезарів Пояс, вони мов на крилах полетіли. Після півтораденного відпочинку кролиці бадьоро бігли вперед. Усіх затримував тільки Чорнобіль. Він був чимось дуже стурбований і все огинався позаду. Надвечір Ліщина вирішив послати його вперед прямо по стежці, якою вони йшли, — пошукати буковий гай на схилі високого пагорба. Чорнобіль швидко вернувся назад.

— Ліщино-ра, я підійшов зовсім близько до того гаю! — доповів він. — А там на узліссі двоє кролів бігають по моріжку!

— Кульбабо, ану біжімо та побачимо! — сказав Ліщина.

— Коли вони перебігли путівець і помчали вниз схилом, Ліщина мало не підстрибнув на радощах, побачивши рідний буковий гай. Подекуди проглядали жовті листки, тут і там видніла бронза серед зеленого гілля. А їм назустріч уже бігли Жостір і Суниця.

— Ліщино-ра! — вигукнув Жостір. — Кульбабо! Що сталось? Де решта? Чи добули ви кролиць? Усе гаразд?

— Скоро вони всі будуть тут, — відповів Ліщина. — Так, ми добули багато кролиць, і всі, хто вирушав у похід, вернулись назад! А це — Чорнобіль, він утік із Ефрафи.

— То йому пощастило! — сказав Суниця. — Ох, Ліщино-ра, ми тут щовечора виглядали вас на узліссі! Падуб і Самшит коло нір. І що б ви думали? У Конюшини будуть маленькі! Чудово, правда?

— Прекрасно! — мовив Ліщина. — Отже, вона приведе перша! Ох, Фрітх свідок, що ми пройшли! Я розкажу вам трохи перегодом — ото почуєте історію! Але зараз ходімо та приведемо всіх!

Ще сонце не зайшло, як увесь загін дійшов до колонії. Вони попаслись серед роси й довгих тіней, дивлячись на повиті смерком поля в долині. А тоді всі гуртом подалися в Соти — послухати, як Ліщина й Кучма розповідатимуть про їхні пригоди.

Коли останній кріль загону спустився в нору, Великий Патруль, що з бездоганним умінням і терпінням таємно йшов по їхніх слідах від самого Цезаревого Пояса, описав півколо на схід і попрямував із донесенням до Ефрафи. Горицвіт планував пересидіти ніч у криївці, а наступного вечора добутися додому.

41. ІСТОРІЯ ПРО РАУСБІ-ВУФА ТА ПРО ФЕЮ ПЕСЮ-ФЕСЮ

Настала найспекотніша пора літа: день за днем стояла парка тиша. Пагорби лежали в млосній дрімоті. Листя на буках потемніло. Замість згризеної трави наросли свіжі стебла й листочки.