Читать «Небезпечнi мандри» онлайн - страница 182

— Геть з дороги! — рикнув він. — Як засну я зараз, Ліщино, то ти не смій мене будити, а то сам Фрітх тебе не врятує!

— От бачиш, як у нас ведеться! — сказав Ліщина Чорнобілеві, що вражено витріщив очі. — Помалу звикнеш до цього. А зараз пошукаймо сухе місце, якого ще ніхто не назорив, та й собі поспимо!

Кожен сухий п’ятачок на березі позаймали купки наморених, поснулих кролів. Трохи попошукавши, знайшли повалене дерево, у якого з одного боку відійшла кора. Вони пролізли попід листям і гіллям, втислися в гладеньке вигнуте ложе і вмить поснули.

40. ДОРОГА НАЗАД

Прокинувшись уранці, Ліщина зразу ж почув прикру вість: уночі померла Трайонлоза. Пропливши разом із нею попід мостом, Сесусіннан допомогла Трайонлозі виповзти на берег і заснула поруч подруги, сподіваючись, що та одужає до ранку. Та коли Сесусіннан прокинулась, Трайонлози поруч не було. Кинулась шукати подругу і знайшла її мертву в очереті над річкою. Певне, бідолашна відчула, що помирає, і відповзла, щоб померти на самоті, як то роблять тварини.

Лиха вість засмутила Ліщину. Так, їм пощастило добути стільки кролиць в Ефрафі й без бою вислизнути з-під носа у Звіробоя. І план вони придумали добрий, але буря та ще страхітливе завзяття ефрафанців мало не звели все нанівець. З усією мужністю Кучми та Срібного їхній задум таки провалився б, якби не Кегаар. А Кегаар саме збирався покинути їх. Кучма був поранений, і його, Ліщинина, нога так не до речі розболілась. Тепер, із кролицями, де вже їм помандрувати так швидко й легко, як мандрувалось від Вотершипа до Ефрафи! Побути б тут кілька днів, поки Кучма піддужчає, а кролиці відпочинуть і звикнуть до непевного життя за межами колонії. Але він розумів, що цей берег, до якого вони пристали, зовсім негостинний. Дарма що дерева й кущі давали кролям надійне укриття, але тут було надто сиро. До того ж десь поблизу пролягала дорога, ще й, мабуть, більша, гомінкіша за всі дороги, які вони бачили досі. Щойно засірів світанок, як загурчали, зачаділи грудуділі, — не далі, як через невелике поле. Особливо лякалися того гуркоту кролиці. А тут іще смерть Трайонлози! Стурбовані гамором і стугонінням землі, кролиці не могли пастись, а тільки ходили до річки дивитися на труп подруги й шепталися про те, який тут дикий та небезпечний край.

Ліщина покликав Ожину на пораду. Той наголосив, що скоро сюди, певне, прийдуть люди і знайдуть човен. І Ліщина вирішив: треба негайно вирушати звідси, знайти безпечніше місце для відпочинку.

Взявши Кучму з собою, він поліз нагору, до порослого моріжком путівця. Там вони побачили Кегаара, що добував слимаків із куща болиголову. Два кролі мовчки наблизились до птаха й стали скубти моріжок.

Десь за хвилину Кегаар заговорив:

— І ось ви добути мам, пане Лішшино! Фсе добре, еге ж?

— Так! Без тебе ми б нізащо не добули собі кролиць, Кегааре! Чув я, що ти вчора якраз вчасно надлетів і врятував Кучму.