Читать «Небезпечнi мандри» онлайн - страница 177

— Вдруге я б такого не втнув, Ліщино! — мовив він.

— І не треба вдруге! — відповів Ліщина.

— Знаєш, коли б я на мить завагався — нічого б не вийшло! Це був один шанс із тисячі!

— Діти наших дітей почують чудесну оповідь! — вимовив Ліщина традиційні кролячі слова.

— Слухай, Ліщино, от ми добули кролиць. А що далі?

— Не знаю, — відповів Ліщина. — Може, нам це скаже хтось із наших мудрагелів. Або Кегаар… Де він подівся? Він-бо знає норов цієї штуки, на якій ми сидимо!

Почувши про «мудрагелів», Кульбаба, що тулився біля Ліщини з другого боку, пробрався по залитому водою дну й привів П’ятого та Ожину.

— Ми тут гадаємо, що чинити далі, — сказав Ліщина.

— Мені здається, що незабаром нас приб’є десь до берега, ми виберемося на суходіл і сховаємося, — задумано мовив Ожина. — Та й непогано буде, коли нас занесе чимдалі від Кучминих приятелів!

— І все-таки погано, — заперечив Ліщина. — Нас будь-хто може побачити, а втекти ми нікуди не втечемо! Біда, якщо нас побачать люди!

— Люди не люблять дощу, — сказав Ожина. — І я його не люблю, як про те вже мова, але саме зараз нам із дощем безпечніше!

Цієї миті Хізентлай, що сиділа зразу ж за ними, здригнулась і задивилася вгору.

До них летів крізь дощ Кегаар — звідти, куди вони пливли. Птах сів на борт, і кролиці нервово позадкували від нього.

— Пане Лішшино! Попереду міст! — оголосив він. — Ви башити міст?

Нікому з кролів не прийшло в голову, що вони пливуть попід тією самою стежкою, якою прийшли надвечір, ще до грози. Тепер вони бачили прибережні зарості з другого боку, все довкола виглядало інакше. Але цієї миті кролі угледіли недалеко попереду міст — той самий міст, який вони перейшли чотири дні тому, ще коли вперше вибрели до річки Тест. Міст вони впізнали з першого погляду.

— Може, ви проскошити під ним, а може, ні! — сказав Кегаар. — Але вам сидіти так — біда!

Міст стояв на двох низьких палях. Мостової арки не було. Сталеві ферми тяглися від одного берега до другого паралельно поверхні води. До водної гладіні лишався просвіт сантиметрів двадцять заввишки. Дуже вчасно Ліщина зрозумів, що має на увазі Кегаар: якщо човен і пройде попід мостом, не застрягши, то проміжок між човном і фермами буде не більший кролячого кігтя! А. кожного, хто сидітиме вище рівня бортів, міст ударить або й скине в річку! Ліщина по дну, вкритому теплою водою, перебіг на другий край човна, розштовхуючи мокрих кролів, що збилися докупи.

— На дно! Всі на дно! — наказав він. — Срібний, Козелець — усі-всі! І ти, й ти — як тебе звати? Ах, Чорнобіль! Зжени всіх на дно! Швидко! Не бійтеся води!

Ефрафанські кролі беззастережно виконали наказ. Ось Кегаар знявся у повітря й шугнув понад дерев’яним поруччям. Бетонні контрфорси з берегів заходили трохи в воду, тож тут звужена річка текла ледь швидше. Ось міст темною масою насунувся на них, мов снігова шапка впала з дерева. Ліщина припав до вкритого водою дна. Потім човен задвигтів од важкого удару, рух сповільнився; пролунав глухий скрегіт, довкола все потемніло, й дуже низько над головами кролів навис якийсь ніби дах. За хвилину дах щез, і човен плавно поплинув собі далі. Кролі почули Кегаарів голос. Так, вони минули міст і пливли далі за течією!