Читать «Емілі виростає» онлайн - страница 27

Старий Джекоб Бенкс, церковний ключар, підсліпуватий і зовсім глухий, саме гасив лампи, коли Емілі приступила до лавки Мурреїв і схопила молитовник, що лежав на пюпітрі. Погортала — заповітного аркуша між сторінок не виявилось. Та при тьмяному світлі останньої лампи, яку старий Джекоб гасив саме тієї миті, вона зауважила на плитковій підлозі білий прямокутник. Нахилилася, підняла і вклала його до книжки. А Джекоб тим часом вийшов із церкви, замкнувши двері на ключ. Емілі цього не помітила. Внутрішність храму добре освітлювалася місяцем, дівчинка знов розгорнула книжку — роздивитись віднайдений папірець — і мало не скрикнула: аркуш не той! Де ж бо він запропав, її аркуш? Ага, ось де він! Емілі піднесла з підлоги жаданий прямокутник і побігла до дверей, що, на превелике її здивування, від сильних поштовхів навіть не подалися.

Лиш тепер вона цілком усвідомила, що Джекоб Бенкс вийшов із церкви, замкнувши її на ключ, і вона тут сама-самісінька. Ще і ще силкувалася відчинити двері — марно! Загукала пана Бенкса — мовчанка. Зрештою, прожогом кинулася до центрального виходу. Там крізь замкнені двері почула тільки-но стукіт повозу, що від’їжджав. А водночас місяць, либонь, сховався за хмари, бо в церкві стало так темно, хоч в око стрель.

Огорнена несвітським жахом, Емілі закричала, тоді взялася гатити кулачками в міцні двері, щосили торсати клямку, тоді закричала знову… Таж усі не могли піти геть, хтось таки має почути її. «Тітко Лауро! Кузене Джиммі! Ільзо!» І врешті-решт, у нападі справжнього розпачу: «Тедді! Тедді!»

Зненацька блакитно-білий світляний сніп осяяв нутро церкви. Знялася шалена буря, одна з найпотужніших серед тих, про які згадують Чорноводські хроніки. А Емілі Стар опинилася замкненою в церкві посеред лісу — вона, що завжди боялася грози, боялася якимсь незбагненним і геть нездоланним страхом.

Тремтячи всім тілом, вона повалилася на східці, що вели на хори, і скулилася, сподіваючись на якийсь порятунок. Хтось прийде з допомогою, неодмінно прийде, тільки-но зауважать її відсутність. А чи зауважать? Тітка Лаура й кузен Джиммі думатимуть, наче вона в Ільзи, як і було домовлено. Ільза, що вочевидь подалася додому, вирішить, мовби Емілі не отримала дозволу ночувати в неї, тож повернулася до Місячного Серпа. Ніхто не здогадається, де вона насправді, ніхто не вернеться сюди по неї. Мусить залишатися в цій зловісній, моторошній темряві, у церкві, яку досі так любила, а нині тремтить у її стінах від лютого страху. Нема звідси виходу! Вікна годі відчинити. Щоправда, вгорі були вентиляційні продухвини, котрі зачинялися й відчинялися з допомогою дротів або шнурів. Однак Емілі не могла дотягнутися аж до продухвини, та й не пролізла б назовні крізь її, продухвини, занадто вузький отвір.