Читать «Судова риторика: теорія і практика: навч. посіб.» онлайн - страница 46

• характеристика повинна базуватися тільки на даних, які є у справі;

• недопустимі необ’єктивність, ігнорування позитивних якостей підсудного.

Ще Цицерон відзначав;

«Хто виступає з обвинуваченням проти когось, то немає нічого несправедливішого як зупинятись на довгому переліку фактів, що говорять проти обвинуваченого, і замовчувати про факти на його користь».

Слід охарактеризувати якості підсудного, які проявилися у злочині, або зумовили його і мають значення для вирішення справи. Дуже важливо звернути увагу на ті риси характеру, які висвітлюють внутрішній світ, вказати на вади і хиби характеру, які призвели до злочину. Не варто «копатися» в біографії підсудного, тим більше не збирати фактів, які компрометують його чи не мають відношення до справи, що розглядається у суді. Від прокурора вимагається стриманість у виразах. «Сила обвинувачення — в доводах, а не в епітетах, — писав А. Коні. — Зовсім недопустимі вирази грубі, принижуючі. Вони не підсилюють, а лише послаблюють обвинувачення».

Звинувачуючи підсудного у злочині, прокурор повинен виступати, як писав А, Коні, «зі спокійною гідністю сумного обов’язку», його промова, особливо в частині характеристики підсудного, повинна бути пройнята «печаллю тверезої думки зрілої».

4.7. Обґрунтування пропозицій про міру покарання, цивільний позов

Кримінальне покарання може досягти своєї мети, привести до бажаних результатів лише тоді, коли воно справедливе, розумне, індивідуалізоване, максимально сприяє виправленню засудженого.

Як надмірно м’яке, так і надмірно суворе покарання шкідливі. Занадто м’яке покарання породжує почуття безвідповідальності, ускладнює перевиховання, заохочує нестійких осіб до здійснення нових злочинів. Надмірно суворе покарання викликає у засудженого внутрішній протест, почуття несправедливості, стан відчаю і приреченості.

Все це повинен враховувати державний обвинувач, коли висловлює свої міркування з приводу міри покарання, яку він пропонує застосувати до підсудного.

Але чи потрібно вказувати на точну міру покарання? По-різному відповідають на це запитання студенти-правники:

• обов’язково треба вказувати точну міру покарання;

• не обов’язково вказувати її;

• якщо прокурор не впевнений, можна не вказувати;

• передати це на розгляд суду;

• вказувати лише максимальну або мінімальну міру покарання.

Найбільше прихильників має перша точка зору — прокурор обов’язково вказує на точну міру покарання. Коли студенти обґрунтовують свою точку зору, найчастіше звучать такі мотиви:

• хіба то промова прокурора, в якій не вказано конкретну і точну міру покарання ?

• це незавершена промова, бо всі вже звикли і чекають, скільки попросить прокурор;

• якщо прокурор не вказує точного терміну, то як він може опротестувати вирок за м’якістю або суворістю вироку?

Студенти, які проти того, аби прокурор вказував на точну міру, говорять, що достатньо сказати лише про вид покарання, а суд сам визначить міру.

Вказівка на вид і розмір обов’язкові, коли прокурор просить максимальну або мінімальну міру покарання. Особливо, коли державний обвинувач просить призначити більш м’яке покарання, ніж передбачене законом, або умовне засудження.