Читать «ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ» онлайн - страница 6

* * *

У багатому й різноманітному доробку вченого найвагоміше місце посідають дослідження й розвідки з питань розвитку української мови, культури в цілому. Чому так глибоко і всебічно він зосереджувався на таких студіях? Певним чином відповідь на це запитання дають ось ці міркування вченого: "Мова — душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб... Звичайно, не сама по собі мова, а мова як певний орган культури, традиції. В мові наша стара й нова культура, ознака нашого національного визнання... І поки живе мова — житиме й народ, як національність. Не стане мови — не стане й національності: вона геть розпорошиться поміж дужчим народом... От чому мова має таку велику вагу в національному рухові. Тому й вороги наші завжди так старанно пильнували, аби заборонити насамперед нашу мову, аби звести та знищити її дощенту. Бо німого, мовляв, попхаєш, куди забажаєш..." 1.

 1 Огієнко І. Українська культура. К., 1918. С. 239-240.

Саме з усвідомлення значення мови як "душі нації", "серця народу", "головного двигуна української культури", "найміцнішої підвалини соборності його племен і розвою сил нації"; необхідності повернення цій мові належного їй місця не лише у сфері побуту, а й у всіх державних, громадських інституціях, звідки вона протягом століть методично й цілеспрямовано витіснялася; створення сприятливих умов для оволодіння нею, надто ж у період становлення своєї держави, — і сформувалася в І. Огієнка потреба більшу частину своїх творчих і наукових зусиль спрямовувати на дослідження пов’язаних з цією проблематикою питань. Такі зусилля вилилися у довгий список виданих у різні роки різних за характером і призначенням праць — від підручників, навчальних посібників, методичних порадників до фундаментальних монографій, які набудуть згодом міжнародного значення і принесуть авторові славу великого вченого світового масштабу.

Значний масив Огієнкової навчальної літератури, що призначався як для українського шкільництва та студентства, так і для самоосвіти серед дорослого населення, побачив світ у період існування УНР. А от більшість мовознавчих досліджень друкувалася вже далеко від Батьківщини. З цього ряду виділяється, зокрема, дванадцятитомна "Історія церковнослов’янської мови", перші шість томів якої побачили світ у Варшаві протягом 1926-1929 років. Про обсяг і складність цієї праці можна судити на прикладі одного з томів — п’ятого, присвяченого пам’яткам старослов’янської мови Х-ХІ століть. В ньому грунтовно подано історичний, лінгвістичний, палеографічний огляд старослов’янських писемних пам’яток болгарської, сербської, чеської, української, північно-руської редакцій з повною їх бібліографією, великим альбомом з ілюстраціями досліджуваних творів, зразками шрифтів.