Читать «ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ» онлайн - страница 186

Але своєю методологією праці, методологією з національного погляду чисто науковою, Інститут Наукової Мови рано викликав до себе велике підозріння російських шовіністів. І совєтський уряд звернув на нього свою пильну увагу, і по процесі "Союзу Визволення України" 1930 р. багато членів Інституту мусили покинути свою працю. А коли совєтський уряд року 1934-го остаточно покинув гратися в українізацію, то тоді ж Інститут був зовсім перебудований, і на чолі його був поставлений Н. Каганович (жид) з дорученням пустити працю Інституту зовсім іншою дорогою. Вкінці Інститут одержав нову назву: "Інститут Мовознавства АН УРСР імені О.О. Потебні", цебто перший Інститут Наукової Мови, як окрема установа, був скасований, а всі його термінологічні словники понищені і в життя не ввійшли.

В культурному житті України це була велика трагедія, і совєтська влада попильнувала й тепер пильнує виправдати цю подію. В своєму офіційному виданні "Мовознавство" (том IV-V, Київ, 1947 р.), видання Академії наук Української РСР, це широко вияснюється в статті П. Горецького "Складання російсько-українського термінологічного словника на основах радянського мовознавства". Про високо цінні словники 1923-1932 років тут читаємо: "Вони не стояли на потрібному науковому рівні і не могли належним чином задовольняти культурних потреб УРСР. Деякі з цих словників укладались на засадах буржуазного мовознавства, ворожих радянській марксистсько-ленінській лінгвістиці, і в них перекручення, що йшли від елементів, ворожих творенню в УРСР соціалістичної культури" ("Мовознавство", с. 68).

Отож, тепер запроваджується нова "радянська марксистсько-ленінська лінгвістика". Про це писав ще року 1936 В. Жирмунский у своїй великій праці "Национальный язык и социальные диалекты" (Ленінград):

"Националистический уклон наблюдался в СССР в языковом строительстве национальных республик в результате классово-враждебной политики местных националистов, опиравшихся на остатки разбитых революцией общественных групп. На Украине, например, это виразилось, c одной стороны, в сознательном углублении различий между украинским и русским языком, c другой стороны, в украинизации иностранных слов путем создания узконациональной научной терминологии, страдающей упрощенством и оторванной от междунарадных связей" (с. 208).

І тому П. Горецький навчає, що до словників "не можна вносити "слів", вигаданих для словників українськими націоналістами (як виробня або дільня в значенні завод)" (с. 76). Треба вживати такого слова, "яке в сучасному вжитку має загальноприйняте значення, тотожне із значенням слова-терміна російського, наприклад, абажур, а не дашок" і т. ін. (с. 78). Цебто, навмисне закріплюються російські налетілості на українську мову. Бо, бачте, "для термінологічних російсько-українських словників, виданих в УСРС протягом 1923-1932 рр., на терміни російської мови в багатьох випадках подавались існуючі в мові діалектизми й архаїзми, вживані серед відсталих шарів населення (або й зовсім відмерлі терміни), то це показує, що автори цих Словників орієнтувались на ці відсталі шари людності. Подаючи такі діалектизми й архаїзми замість сучасних термінів, а також вигадані "в дусі народної мови" терміни на заміну термінів інтернаціональних або однакових чи близьких до термінів російської мови і т. ін., автори цих словників тим самим ставали на шлях націоналізму і шкідництва: вони знижували українську термінологію до рівня відсталих груп населення і давали термінологію, що відзначається малокультурністю, національною обмеженістю і відірваністю від міжнародних, інтернаціональних зв"язків" (с. 82-83).