Читать «ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ» онлайн - страница 159

4. На початку розвою нової літературної мови (див. вище розділ IX) письменники сильно вульгаризували, опрощували її, і це на довгий час стало ознакою "доброго стилю". "Як говоримо, так і писати треба", — твердив ще Квітка-Основ’яненко, не добавляючи, що й говорити треба літературною мовою. Гулак-Артемовський дбав про свою мову, але простацтва в нього ще досить. Як твердили тоді в’їдливі критики, запах дьогтю був ознакою доброї української мови. І вже М. Драгоманів сильно виступав проти цього, вимагаючи, щоб народність нашої літературної мови не обертати в простонародність. Так само й М. Старицький завсіди боровся з "мужицтвом" у нашій літературній мові, накликаючи до більшої культури її.

Перші наші письменники, намагаючись писати "народною" мовою, звичайно сильно опрощували чужі слова в своїх писаннях, щоб читачі надривали собі животи від сміху (у стилі оповідань Раєвського). Дійсно, народ наш, неписьменний, перекручує на всі лади чужі йому слова, а письменники, щоб писати "по-народному", писали: абахта, аблакат, кумедний, кумедія, патрет, хвалшивий, хвилозоп і т. ін., і деякі з подібних форм попали навіть до Словника за редакцією Б. Грінченка. Пилип Морачевський написав 1855 року поему "Війна ягло-французька". Опрощення власних імен також часом ішло задалеко: Ларивон, Грицько й т. п. Року 1869-го Куліш випустив переклад "П’ять Книг Мусієвих", і проти простацької форми Мусій замість Мойсей критика справедливо протестувала. Пізніш таке опрощення рішуче було вигнане з нашої літературної мови, хоч ще позосталися: кумедія, економ і подібні. Чужі слова сьогодні вживаємо або в їх власній формі, або в українізованій за нашою літературною традицією, але не в формі простонародній. І пишемо: фабрика, факт, фалди, а не хвабрика й т. ін.

5. Наша літературна мова пильнує бути чистою, не засміченою непотрібними варваризмами, цебто такими чужими словами, які легко можна віддавати й словами своїми.*

* Див. мої праці "Чужі впливи на українську мову" та "Не засмічуймо своєї мови чужими словами" // "Рідна Мова", 1933 і 1936 рр. Див ще мою монографію "Иноземные элементы въ русскомъ языкЂ", Київ, 1915 p. — тут про всі чужі впливи й на нашу мову.

Але разом з тим ми не лякаємось і чужих слів у нашій мові, коли вони докладніш віддають нашу думку й не легко замінюються своїми, як наприклад, дискусія, традиція, спеціальний, апелювати й т. ін. У світі немає такої мови, що не мала б у своєму словникові чужих слів, — справа тільки в тому, щоб не вживати їх непотрібно. Зрештою, скажемо, в англійській мові майже 3/4 чужих слів, а все таки вона їх знаціоналізувала й виросла на мову культурну.

Русизми й полонізми в нашій мові занечищують її, якщо ми маємо чим їх замінити, і добра літературна мова їх не знає. У Котляревського багато русизмів, немало їх і в Шевченка, забагато їх у Драгоманова, але дедалі їх стає все менше в мові наших письменників.