Читать «Подзвін з-під води» онлайн - страница 14

– Я ходжу до Олега Петровича вже кілька місяців. Мені порадили до нього звернутися друзі мого чоловіка… покійного… Сергій загинув наприкінці цієї зими. Якраз була страшна ожеледиця, а він повертався з відрядження до Броварів. Під Києвом його машину занесло, він не впорався з керуванням, і його викинуло на зустрічну смугу, де їхав КамАЗ… Сергій загинув на місці…

– Тепер я розумію, чому ви не хочете говорити про машини, – сказав Антон, загасивши у попільничці недокурену цигарку. – Ще раз вибачте мені за той випадок, коли я…

– Та годі вам. Усе нормально… Знаєте, Олег Петрович насправді дуже добрий лікар. Він реально допомагає таким, як ми. Я багато чула про нього і бачила, коли прийшла вперше до клініки, як йому дякували колишні пацієнти, котрих він буквально витягнув із зашморгу. Він уже давно спеціалізується саме на таких, як ми. Але… За ці місяці, що я його відвідую, здається, я аніскільки не відчула полегшення. Можливо, я сама гальмую цей процес і не хочу забувати Сергія. Можливо, цей біль став мені рідним і я вже не можу жити, не відчуваючи його. А можливо, я не хочу одужувати… Перші місяці після того, як Сергій загинув, я хотіла накласти на себе руки. Було кілька спроб. Мене врятував якраз Олег Петрович – його викликали до мене додому друзі мого чоловіка, я вже казала. Він мене буквально знімав з мотузки. А потім я лежала в його клініці на стаціонарі. Мене довго лікували. Кололи нейролептики. Потім перевели на амбулаторне лікування, а вже потім я потрапила до цієї групи. Начебто все іде правильно, і я намагаюся слідувати усім настановам лікаря, і намагаюся допомагати йому, але… мені не легшає. До того ж, я не можу налаштуватися на загальну групу. У присутності інших хворих я не можу змусити себе говорити, ділитися своїми почуттями і, тим більше, спокійно вислуховувати їхні історії та скарги. Олег Петрович пробував лікувати мене окремо від інших, і справа начебто пішла, але невдовзі він наполіг, аби я повернулася до групи. Йому, звичайно, видніше… А ви як себе почуваєте після занять?

– Чесно кажучи, поки що ніяк. Саме спілкування з лікарем, звичайно, приносить мені користь, я це відчуваю. Але от спільні заняття поки що не дають відчутного результату. Хоча я ж і не знаю насправді, яким саме повинен бути цей результат. А з іншого боку, після кожного такого заняття мені легше дивитися на людей і бути в їхньому оточенні. Перші ж місяці я зовсім не виходив з дому, взагалі ні з ким не спілкувався. Навіть з мамою. А відтоді, як почав відвідувати групу, якось зникло бажання усамітнюватись… Ось і з вами зараз сидимо, розмовляємо, значить, допомагають-таки ці заняття! – Антон запалив нову цигарку, пильно вдивляючись в очі Валерії, які вона намагалася постійно кудись відвести, заховати, прикрити долонею. – А чим ви займалися до… лікарні?