Читать «Бікфордів світ» онлайн

О пів на третю ночі сторожкий сон міста було потривожено. В одному з напівзруйнованих дворів завівся мотор великої чорної машини. Потім вона ввімкнула фари й виїхала на вулицю. Місто ненадовго засвітило одне вікно й провело її поглядом. Воно знало цю машину. Вона не бажала йому злого.

І місто знову заснуло.

Машина, буркочучи мотором, зупинилася біля КПП. Звідти вийшов чоловік у військовій формі, посвітив ліхтариком у кабіну, мовчки кивнув і підняв шлагбаум.

– Хто там проїхав? – запитав напарник, який лежав на виставлених під стіною стільцях.

– Прожекторники. – Черговий по КПП позіхнув і сів за стіл, освітлений електролампою, щоб знову втупитись у розкриту посередині книгу. Читати він не міг через свій сонний стан. Він просто вишукував найкоротші та найдовші за протяжністю слова, не читаючи їх.

Неспішно, обмацуючи фарами ґрунтову дорогу, машина все далі й далі від'їжджала від міста.

У кабіні сиділи двоє.

– Мені здається, вона має звужуватися на сході! – припустив пасажир, дивлячись на вогник своєї цигарки.

– Не віриться… – спокійно відповів шофер, не відволікаючись від їзди.

– Тоді чому дирижаблі не піднімаються в повітря?!

Шофер посміхнувся.

Раптом щось дзвякнуло, ударившись об капот.

– Знову! – Шофер натиснув на гальма і важко зітхнув.

– Нічого дивного, – байдуже мовив пасажир. – Це тільки зайвий доказ.

Вони вийшли з кабіни. Шофер провів пальцем по неглибокій вм'ятині на капоті і з побоюванням поглянув на невидиме чорне небо.

– Ну що, поїдемо далі?! – чи то запитав, чи то запропонував пасажир.

Шофер вагався. Він прикусив у роздумі нижню губу й не відповів. Потім мовчки заліз у кабіну й завів мотор.

Пасажир зайняв своє місце, питально глянувши на товариша.

– Гаразд… – невпевнено промимрив той, і вони поїхали.

– Жаль, що Горича шльопнули, – після паузи сказав пасажир і чиркнув сірником, знову закурюючи.

– У тебе «Біломор»? – запитав шофер.

Пасажир простягнув цигарку.

– Це ми винні, – похмуро сказав шофер після глибокої затяжки. – Не треба було йти у нього на поводі. Досі б утрьох їздили!

– Так, – кивнув пасажир.

– А ти впевнений, що його розстріляли?!

– За законами воєнного часу… – монотонно процитував пасажир фразу, що стала звичною в міських оголошеннях.

– Нічого, нас накриють – теж «за законами воєнного часу». До Горича вирушимо. – Шофер видихнув цигарковий дим і ввімкнув двірники.

– Ти чого? – здивувався пасажир.

– Мотор тихий, – пояснив шофер. – А мені ця маскувальна тиша вже ось де сидить! – І він провів вказівним пальцем по горлу.