Читать «Месник» онлайн - страница 60

У прибудові, підвішена за руки і за ноги, роздягнена догола, на брусі висіла Лана. Як лань без шкіри. Тіло посиніло від холоду, на сідницях запеклася кров, рот забитий кляпом, лице в синцях. Поклав руку на пульс. Є! Поставив лампу, розрізав мотузки, витяг кляп, обережно відніс тіло дівчини в хату й опустив на кушетку біля плити. «Потерпи, рідненька… Зараз… усе буде добре…» Зв’язав руки і ноги Клішні, зіштовхнув його в прибудову, зачинив двері. На столі стояла пляшка горілки, налив у руку, протер скроні, витер лице. Зітхнула, розплющила очі, застогнала. Почав розтирати тіло.

– Води…

Зачерпнув кухлем з відра. Пила довго, маленькими ковтками, обливаючись, знесилено відкинулася на кушетку.

– Укрий мене…

Притягнув з іншої кімнати теплу ковдру, зверху намостив ведмежу шкіру. Притихла. Зараз не поговориш, не розпитаєш. Відчинив двері і вийшов у ніч. Дощ припинився, але хмари як і раніше закривали зірки і місяць. Темінь стояла непроглядна, тиша була така, що чутно було, як у селі гавкали собаки. Підібратися нечутно ніхто не зможе. Замкнув двері, постояв над Ланою. Дихала рівно, хоч зрідка тихо стогнала.

«Займусь я цим одоробалом. Пора з’ясувати, хто прибився…» Забрав лампу в прибудову.

За п’ять хвилин Клішня в чім мати народила висів на тому ж брусі в тій же позі, що і Лана годину тому. Модест добре приклався, тому телепень навіть після всіх маніпуляцій не збирався приходити до тями. Окунь вилив йому в пику кружку води, намагаючись потрапити в рот і в ніс. Закашлявся, вигнувся на брусі, чхнув, розплющив очі, продовжуючи кашляти і плюватися.

– Болік! – захрипів. – Ти що, хрін, твориш?!

Коротко вдарив Клішню шкіряною вуздечкою по важкій сраці. Той дико заволав від несподіваного болю.

– Будеш репетувати, відстьобаю по повній програмі.

Клішня затих у момент, повернув голову, шукаючи очима того, хто говорив. Він в’їхав, що це не Болік, і намагався зрозуміти, що сталося. Окунь став так, щоб той його бачив.

– Не здається тобі, недоумок, що ми вже зустрічалися? Що наша перша зустріч у ресторані мала би послужити для тебе уроком? Хоча сральню ресторану навряд чи можна назвати рестораном…

– Йо!..

– Тепер я бачу, що ти мене впізнав і все зрозумів. Давай, гівнюк, розповідай усе, із самого початку.

– Чорта лисого!

Знову без замаху хльоснув по сраці. Клішня закричав, потім завив.

– Не би-и-ий!

Ще двічі чмокнула вуздечка.

– Будеш репетувати, заткну пащеку кляпом.

– Не бий! Прошу тебе!

– Ти просишся, сам того не розуміючи, що вже не жилець. Лану я вам не прощу!

– Це не я! Я приїхав потім, пізніше, я тільки охороняв…

– Це ти їй розповіси. Але якщо встигнеш викласти мені все, про що я запитаю, може, й відпущу тебе.

– Бергамот нам доручив виїхати сюди і виконувати всі доручення вашого шефа. А за старшого Льолік…